Стенограма пленарного засідання (03.09.2024)
9 Вересня 2024
С Т Е Н О Г Р А М А
УРОЧИСТОЇ ТРИДЦЯТЬ ДРУГОЇ СЕСІЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ
ВОСЬМОГО ДЕМОКРАТИЧНОГО СКЛИКАННЯ
від 03.09.2024 р.
О.Сич. Доброго дня, шановні пані і панове, шановні колеги-депутати!
Час найвищий розпочати нашу урочисту сесію. Тому, шановні колеги, прошу зайняти свої робочі місця, прошу вставити відповідно карточки в ніші і зареєструватись. Підходьте, будь ласка, шановні колеги! Будемо розпочинати.
Отож, до обласної ради восьмого демократичного скликання обрано 84 депутати.
За результатами реєстрації в сесійній залі присутні, показує мені табло, 56 депутатів, відсутні з поважних причин: у відрядженні – 3, на лікарняному – 2, у відпустці – 2, з інших поважних причин – 8 депутатів, решта наших колег ще, можливо доєднаються, ще добігають. Уже показує мені табло 58 депутатів.
Відповідно до пункту 11.3 статті 11 Регламенту обласної ради депутати повинні зареєструватися не тільки письмово, але і за допомогою електронної системи. Тому я прошу увімкнути електронну систему, а депутатів прошу зареєструватися. Прошу.
За результатами реєстрації в залі присутні 60 депутатів.
Відповідно до статті 46 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та пункту 5.2. Регламенту обласної ради урочиста тридцять друга сесія обласної ради оголошується відкритою.
(Звучить Гімн України у виконанні камерного хору “Воскресіння”).
(Звучить молитва).
(Звучить пісня “Ой у лузі червона калина…” у виконанні камерного хору “Воскресіння”).
Голос із залу. Слава Україні!
Голоси із залу. Героям слава!
(Оплески в залі).
О.Сич. Шановні колеги-депутати! На сьогоднішню урочисту сесію, присвячену 110-ій
річниці з дня постання Легіону Українських Січових Стрільців запрошені голова обласної державної адміністрації, керівництво обласної державної адміністрації, керівники правоохоронних органів області, народні депутати України, представники громадськості і наукового співтовариства.
Перед початком сесії традиційно в умовах московської агресії прошу хвилиною мовчання вшанувати українських воїнів, полеглих під час виконання бойових завдань і захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, і мирних громадян, які загинули внаслідок збройної агресії московщини.
(Хвилина мовчання).
Дякую.
Колеги, сьогодні день народження, ювілейний день народження – своє перше 65-річчя відзначає наш колега-депутат Ігор Васильович Тринів. Напевно, що святкує сьогодні. Так? Але, тим не менше, ми всі його щиро вітаємо, бажаємо всього найкращого у цьому житті, з роси і води. Прошу привітати аплодисментами.
(Оплески в залі).
Шановні колеги! Наша урочиста сесія відбувається в атмосфері свята Дня незалежності. Мені тут у порядку ведення написано, що я би мав виголошувати якесь вітання. Даруйте, не вітання, але декілька міркувань.
Ми відзначаємо День незалежності в складних умовах, в умовах війни, в умовах
московської агресії, і від того саме відчуття цінності нашої незалежності стає значно вищим. І те, що здобувається такою ціною, в подальшому і нами, і нашими нащадками буде значно вище цінуватись.
Одночасно московська агресія диктує нам й уроки. Я думаю, що найважливіший урок полягає в тому, що якщо ми будемо слабкі, ми завжди будемо потенційною жертвою. Ворог бачив, що ми роз’єднані, що ми внаслідок роз’єднаності слабкі і тому напав.
Нас повинні, як і будь-яку людську спільноту єднати спільні риси, їх прийнято називати ідентичністю. І якщо національна спільнота – це нація, то національна ідентичність… цілком закономірно, що така ідентичність формується на основі більшості. Будь-які намагання як такі, що були до сьогоднішнього дня, сформувати нашу ідентичність на основі меншості будуть закінчуватись внутрішніми суспільними конфліктами. Нам, українському суспільству, намагались нав’язати московську колоніальну ідентичність, тому і наш народ декілька разів повставав на революцію, а московщина в кінці кінців захотіла повернути колонію назад до своєї сфери впливу.
Ідентичність формується, повторюю, на основі більшості: етнічної, культурної, політичної… врешті те, що сьогодні актуально, – сексуальної і тому подібне.
Наша ідентичність – це наша українська мова, культура, історія, символіка, слава і все решта. Повторюю: намагання нам нав’язати іншу ідентичність будуть завершуватись конфліктами, а отже внутрішньою роз’єднаністю. Будь-яка велика спільнота змушена мати спільні правила співжиття, бо кожен хоче свого. І для того народ у своїй історії дозрів, щоб такі правила опрацьовувати, виробляти, щоб вони були для всіх єдині.
Знову ж таки, такі правила є правилами більшості. Кожен може мати свої бажання, свої “захцянки”, але повинен керуватись тими правилами, які встановлює більшість. Таким є закон демократії. У цивілізованому світі такі правила встановлює Конституція. І будь-які намагання її порушити – це намагання порушити правила співжиття, а отже, це джерело конфліктів.
Стаття 1 Конституції говорить, що наша держава є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою. Перш ніж вона буде справді суверенною і справді незалежною, вона має стати демократичною, соціальною і правовою, і поки вона такою не стане, у нас завжди буде джерело конфліктів, а отже роз’єднаності, а отже слабкості.
“Демократична” означає, що народ формує владу і тоді немає до неї претензій, або має якомога їх менше, бо він сформував цю владу.
“Соціальна”, бо в епіцентрі державної політики стоять не олігархічні кланові чи групові інтереси, а інтереси людини, громадянина, українця. І коли буде наша держава соціальна, тоді не буде джерелом конфліктів соціальна непогодженість у суспільстві.
“Правова”, коли діє правило, що закон для всіх, а не: своїм – все, а чужим – закон.
В контексті тих неоднозначних процесів, що вже довший час відбуваються у місцевому самоврядуванні, я змушений звернути увагу, шановні колеги-депутати, на розділ Конституції про місцеве самоврядування. До речі, а хто з вас останній раз брав у руки Конституцію?
Я вам скажу: дуже глибокий філософський документ. Час від часу беріть в руки. Норми прямої дії Конституції. Спільні інтереси громад області відображають обласні і районні ради. І коли хтось зі мною дискутує з найвищих чиновників, навіть в Україні, про доцільність існування районних рад, я завжди кажу: навіть не буду дискутувати, тому що Конституція передбачає їх наявність. Не кажіть мені, що вони не потрібні. Внесіть зміни до Конституції. А ще Конституція передбачає, що держава підтримує місцеве самоврядування, а отже районні ради. То чому вони сьогодні зведені до такого ганебного рівня?
Конституція передбачає, це пряма норма дії, що районні, обласні ради приймають програми соціально-економічного розвитку, наголошую, бюджети і контролюють їх виконання. То чому сьогодні неправомірним, неконституційним актом встановлено, що бюджети може
приймати не обласна чи районна рада? Уряд, видавши таку постанову, грубо порушив Конституцію.
Колеги, я можу інші норми назвати, які порушуються, я повторюю ще раз: при порушенні правил співжиття – це роз’єднаність суспільства, це наша слабкість, а отже, це як наслідок, ми потенційна жертва будь-якого агресора. Ми будемо справді незалежні, якщо будемо сильні і могутні своєю єдністю, базованою на ідентичності і базованою на спільних правилах співжиття.
Вітаю з Днем української незалежності! Слава Україні!
(Оплески в залі).
Ну, і як при святі без нагороджень.
Кращим представникам депутатського корпусу і не тільки ми зараз вручимо нагороди. Світлано Василівно, запрошую.
Н.Зорій. Відповідно до розпорядження голови обласної ради від 30 серпня 2024 року № 575-р за вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток області та з нагоди 33-ї річниці відновлення Незалежності України Цінним подарунком голови Івано-Франківської обласної ради нагороджуються депутати обласної ради:
Палійчук Микола Васильович.
(Оплески в залі).
Приймак Іван Васильович.
(Оплески в залі).
Подякою голови Івано-Франківської обласної ради нагороджуються депутати обласної ради:
Виноградник Тарас Теофілович.
(Оплески в залі).
Гоголь Ярослава Михайлівна.
(Оплески в залі).
Гораль Ліліана Тарасівна.
(Оплески в залі).
Книшук Орися Володимирівна.
(Оплески в залі).
Савка Марія Володимирівна.
(Оплески в залі).
Чаплинська Наталія Любомирівна.
(Оплески в залі).
Шевченко Олександр Леонідович.
(Оплески в залі).
Також Подякою голови Івано-Франківської обласної ради за вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток області та з нагоди 33-ї річниці відновлення Незалежності України нагороджені Левконович Надія Михайлівна, Дяків Юрій Миколайович, Кушнір Володимир Степанович.
Сьогодні вони з поважних причин відсутні, тому нагороду їм буде вручено пізніше.
О.Сич. Шановні колеги! Вітаю всіх нагороджених. Дякую за добру співпрацю.
Ну, і ще одне. Тільки не кажіть, що у нас гендерна нерівність. Проаналізуйте саме список нагороджених.
Голос із залу. (Без мікрофона).
О.Сич. Добре, ще є не депутат.
Н.Зорій. Відповідно до розпорядження голови обласної ради за самовідданість, вагомий особистий внесок у виконання завдань із забезпечення національної безпеки і оборони держави, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації медаллю Івано-Франківської обласної ради “Лицар бойового чину” нагороджується Челах Антон Васильович – військовослужбовець 2-ї групи 2-го загону спеціального призначення військової частини А6175, старший офіцер.
(Оплески в залі).
Федорів Юрій Іванович – військовослужбовець військової частини А4959, солдат.
Пан Юрій перебуває зараз в зоні бойових дій. Запрошуємо дружину, пані Оксану Федорів отримати нагороду.
(Оплески в залі).
О.Сич. Шановні колеги! А тепер приступаємо до основної частини нашої урочистої сесії.
У проекті порядку денного згідно нашого Регламенту тільки одне питання – “Про 110-ту річницю з часу утворення Леґіону Українських Січових Стрільців”.
Є пропозиція цей проект порядку денного взяти за основу і в цілому.
Немає заперечень?
Голоси із залу. (Без мікрофона).
О.Сич. Прошу визначатись.
За – 61, не голосували – 2: рішення прийнято.
Колеги, я нагадую, що відповідно до пункту 8.18 статті 8 нашого Регламенту “Порядок проведення сесій” на урочистих сесіях не діє норма 12.1 Регламенту щодо відведення після відкриття сесії перед затвердженням порядку денного до 15 хвилин для стислих (до 3 хвилин) виступів і заяв уповноважених представників депутатських фракцій із внесенням пропозицій, повідомлень без прийняття рішень по них.
Ви це пам’ятаєте, але я вважав за доцільне наголосити.
Отож, шановні колеги, розглядається питання “Про 110-ту річницю з часу утворення Леґіону Українських Січових Стрільців”.
Проект рішення у вас на окремому аркуші.
Даруйте, що ми цієї формальності дотримуємося, але це сесія обласної ради.
Доповідач: Монолатій Іван Сергійович – доктор політичних наук, професор кафедри політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Запрошуємо.
(Оплески в залі).
І.Монолатій. “Розділена кордоном на дві половини стрепенулась від бурунного подуву війни й Українська Земля. На її заході, на галицькому небозводі, рука українського народу огненними буквами писала три величні слова: Українські Січові Стрільці”.
Вельмишановна пані голово Івано-Франківської обласної військової адміністрації, вельмишановний пане голово Івано-Франківської обласної ради, шановні депутати обласної ради, учасники урочистої сесії!
Рівно 110 років тому, 3 вересня 1914 року у Стрию було складено присягу Українськими січовими стрільцями. Її текст звучав так: “Я, Український січовий стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплини крові. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь”.
Завдяки Українським січовим стрільцям досі їхній героїчний чин нерозривно пов’язаний у нашій свідомості з добою перших визвольних змагань українського народу в ХХ сторіччі за свою державність. Саме вони відродили пам’ять про славне запорозьке лицарство, вдихнули мілітарний дух в українських юнаків i дівчат, які активно відстоювали ідею збройної боротьби за незалежність свого народу, творення Української самостійної соборної держави.
Як військово-політична формація українське січове стрілецтво зродилося в обставинах, коли українці за довгий час гніту та бездержавности пробудилися до боротьби за свої національні інтереси. Адже політизація українського суспільства Галичини в кінці XIX – на початку XX сторіч, створення численних політичних партій, масовий культурно-освітній, спортивний і молодіжний рух створили сприятливі передумови для збройної боротьби за майбутню Українську державу.
Із членів і членкинь товариств “Сокіл”, “Січ”, “Пласт” вийшли Українські січові стрільці – основа майбутньої Галицької армії. У тому, що український вояк у часи Визвольних змагань був натхненний ідеєю української державности, сумлінно й жертовно виконував свій обов’язок, здобув найвищу вдячність і пам’ять нащадків – велика заслуга нашого краянина, адвоката Кирила Трильовського та його “Січей”.
Вибух Першої світової війни, яка фактично ознаменувала початок нового, ХХ-го сторіччя в історичному й політичному сенсі, підсумував теоретизування про власне військо, перевівши його у практичну площину. Створення Леґіону Українських січових стрільців мало стати наочним доказом живучості ідеї української незалежности і нерозривности її з величною державницькою думкою Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи. А вже самою назвою Українські січові стрільці пов’язували себе зі славними традиціями Запорізької Січі, вперше за довгі роки перебираючи святі права і обов’язки захисту щодо власного народу.
Після сформування Леґіону УСС виявилося, що серед стрільців і старшин 38% інтеліґенції, тобто в кожній сотні (за штатом – 180 вояків) було майже 70% недавніх громадсько-політичних діячів, адвокатів, педагогів, письменників, журналістів, мистців, студентів. Не бракувало вмілих організаторів виховної, ідеологічної та культурно-освітньої роботи й талановитих фахівців культури і мистецтва. Бої та походи Українських Січових Стрільців в Карпатах (Сянки-Бориня, Верецьки Нижні, гора Ключ біля Сколого, Комарницькі гори коло Синевідська, гора Татарівка і гора Маківка), бої Поділлі (бої над річкою Стрипа, під Семиківцями, на горі Лисоня під Бережанами, на Диких Ланах, під Потуторами, під Конюхами, біля Козової), їхня національно-культурницька праця на Волині та Наддніпрянщині (зокрема на Херсонщині та Єлисаветградщині, в Одесі, Нікополі, Великому Лузі, Олександрівську) у роки Першої світової війни являють собою одну з найяскравіших сторінок збройної та ідеологічної боротьби українського народу у його Визвольних змаганнях.
Пам’ятаймо, що без Українських січових стрільців не було б ані Листопадового чину 1918 року, ані творення Галицької Армії в Західноукраїнській Народній Республіці, ані Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії.
Готовність Українських січових стрільців до самопожертви в ім’я незалежної й соборної України стали для багатьох поколінь наших співвітчизників дороговказом, який постійно надихав на боротьбу за звільнення своєї землі від московського окупанта. Наочним виявом прагнення стрільців до об’єднання всіх земель України в єдину державу стало те, що вони використали у своїй атрибутиці два герби: галицький – із зображенням лева і київський – з архангелом
Михаїлом.
Герб майбутньої самостійної соборної України мав поєднати давні символи – архангел Михаїл з мечем в одній руці та щитом, на якому зображено лева, – в другій.
Варто усвідомити: Українські січові стрільці – це військо всієї України.
Галицьке за походженням, воно стало провісником війська національного масштабу. В роки Визвольних змагань Українські січові стрільці з боями пройшли від Львова до Києва, від Карпатських гір до Приазовських степів і Чорного моря.
Саме тому стрілецька слава стала частиною сучасної української ідентичності – ідеології соборництва.
Військова старшина УСС завжди залишалася свідомою високого обов’язку, який поклала на неї Україна, дала справжні зразки надзвичайного героїзму і патріотизму. Абсолютну більшість серед стрілецтва становила молодь: у віці до 22 років – 75 відс., від 22 до 27 років –
16 відс. Найбільше нарахували: учнів вчительських семінарій – майже 4 , студентів вищих шкіл – майже 7 відс., робітників – 12 відс., ремісників – 14 відс., учнів гімназій – 18 відс., селян – 26,5 відс. Майже всі вони були грекокатоликами.
Однак варто пам’ятати і той факт, що Українські січові стрільці заплатили високу ціну за реалізацію української ідеї. Впродовж 1914-1918 років УСС втратили майже 400 осіб загиблими, 1 400 пораненими і 2 000 полоненими. Це свідчення передчасної смерті багатьох молодих і талановитих стрільців, які мали хист до національно-політичної праці і будівництва власної держави.
Важливими були інституційні рамки Українського січового стрілецтва, тобто ті організації, котрі лише упродовж серпня 1914 року своїм кадровим потенціалом створили підвалини формування Леґіону УСС. Назвімо їх: “Спільний Стрілецький комітет”, міжпартійна організація “Головна Українська Рада”, а також керівний центр майбутнього війська “Головна Бойова Управа”.
6 серпня 1914 р. “Головна Українська Рада” видала відозву, в якій зокрема закликала: “Настав слушний час, день нашого воскресення. В сей час український нарід кличе синів своїх до бою за волю України. В сей час нема жертви, яка для нас могла б бути завелика. Українська Бойова Управа стає одинокою старшиною організації українських добровольців, яка одержує назву Українських Січових Стрільців”.
Наступного дня, 7 серпня, Українська бойова управа опублікувала повідомлення про об’єднання всіх стрілецьких організацій в одну структуру – “Українські січові стрільці”, про збір коштів на їхнє утримання, організацію військового вишколу, потреби Українського Червоного Хреста й Головного українського бойового скарбу і створення громадських і повітових комітетів для запису добровольців. Цікаво, що як добровольці до лав Українських січових стрільців відразу вступили відомі галицькі політики, зокрема й уродженець Тисмениці, голова Української Головної ради Кость Левицький, якому на той час вже минуло 54 роки.
У цьому сенсі показовим був і мобілізаційний потенціал майбутнього підрозділу. Адже станом на серпень 1914 р. до Української Бойової Управи зголосилося 27 682 особи, при загальній кількості 120 299 осіб, які були членами понад 2 тисяч українських руханкових, стрілецьких, спортивних і пластових гуртків в Австрії. Тобто кожна четверта молода людина, яка була членом або членкинею громадських організацій, записалася добровольцем до УСС!
Одначе імперська політика Відня в українському питанні і тут вповні себе проявила. Уряд дозволив сформувати тільки один полк УСС кількістю 5 000 осіб, а згодом кількісний склад формації обмежили всього до 2 000 осіб. Звістка про обмеження кількості стрільців викликала обурення серед добровольців.
Лише після протестів українських політичних організацій Відень погодився збільшити чисельність січових стрільців до 2 500 осіб, а решта отримала документи для повернення додому. “Зі сльозами в очах благали вони залишити їх, – згадував Михайло Галущинський, – та годі було вволити їх бажання”.
Саме про це писав інший очевидець тих подій: “Гуцулія плакала, просила і цілувала по руках головного вожда стрільців, що був безрадний тут, що не міг нічого зробити на власну руку”. Роман Купчинський в своїй відомій трилогії “Заметіль” навів приклад, коли один із добровольців, учень торговельної школи, купив у іншого, дрібного купця, право залишитися в Українських січових стрільцях.
Невипадково майбутній військовик, учень Коломийської гімназії, пластун Євген Побігущий-Рен згадував про це так: “Ми, молоді юнаки, глибоко переживали формування Українських січових стрільців. Ми були вже тоді свідомим юнацтвом, і розуміли, що це твориться рідне військо”.
Відтак станом на червень 1915 р. у відсотковому відношенні до Українських Січових Стрільців із сучасної Івано-Франківщини належало населення кількох тогочасних повітів: Богородчанського – 0,5 відс., Долинського – майже відсоток, Станиславівського – 1,5 відс., Городенківського – майже 2 відс., Надвірнянського – 4 відс., Коломийського – 6 відс., Косівського – понад 10 відс.
Складнішим для розв’язання було визначити статус Леґіону УСС. Воно утруднювалося тим, що, з одного боку, дії українського керівництва істотно зумовлювала австрійська влада, з другого – саме це керівництво, взявшись за організацію УСС, до кінця не уявляло, якими мають бути його завдання та мета. На зустрічі членів Головної Української Ради з представниками австрійського уряду було домовлено, що “Український леґіон” (як офіційно називалися січові стрільці в австрійських документах) – це особливий підрозділ з військово-політичним завданням, посередник між австро-угорською армією і українським населенням, відвойованих від росії територій. Що ж до бойових завдань, то Українські січові стрільці мали їх виконувати лише у крайньому разі. Та, як свідчать подальші події, ці домовленості були не більш як формальністю, якої австрійська влада не збиралася дотримуватися і використовувала стрільців так, як вважала за потрібне, наприклад доручила їм займатися розвідницькою та диверсійною роботою.
Чи були інші проблеми в Українських січових стрільців? Так, були. Для прикладу назвімо декілька з них.
Поряд із ентузіазмом, який охопив українство на Галичині на початку Першої світової війни, почали виявлятися і внутрішні клопоти, що заважали процесові організації УСС.
Особливо дошкуляв брак коштів, змушуючи змінювати плани. Так на початку був намір виставити леґіон власним коштом і хоча б одягнути його в окремий стрілецький однострій. Проте українське населення Галичини було ще надто бідним і, як згодом виявилося, коштів, які зібрали українські жінки в так званому “Невгасаючому фонді” не вистачило не тільки на стрілецький однострій, а й на прохарчування.
Ускладнювала становище й нестача військових інструкторів (незважаючи на обіцянки австрійської військової влади направити до УСС 100 старшин-українців, прибули тільки 16 старшин та кілька підстаршин), а також зброї та спорядження, що унеможливлювало високоякісне військове навчання добровольців. До того ж українським добровольцям, на відміну від поляків, австрійські власті видали мало на що придатні однозарядні гвинтівки застарілої системи
Верндля, які були зняті з озброєння ще наприкінці 80-х років 19 століття. Стрільці згодом нерідко просто викидали їх, купуючи за власні кошти модерніші – магазинні гвинтівки системи Манліхера у поранених вояків та польських леґіоністів. Непростою залишалася ситуація з харчуванням, одягом, взуттям, санітарними умовами.
Інша ситуація виникла в середовищі українських політиків, де з найменшого приводу розгорялися гострі суперечки та непорозуміння. Одне з таких “непорозумінь” – спроба деяких представників Головної Української Ради відправити невишколених і погано озброєних добровольців на здобуття Почаєва від російського війська, щоб так виразити свою лояльність до Австрії – трохи не стало фатальним для леґіону. Але становище врятував тодішній командант Теодор Рожанковський, який ціною власної посади відмовився виконувати дилетантський наказ і так зберіг українське військо від знищення ще в момент його зародження.
Незважаючи на проблеми (згадаймо хоча би знамените гасло УСС: “Не ридать, а добувать!”) впродовж усього періоду існування Українських січових стрільців у їхньому середовищі тривала інтенсивна національно-політична праця, бо необхідність її зумовлювалася тим, що визвольна ідея передвоєнного стрілецького руху зі створенням і початком діяльності Леґіону УСС перейшла в стадію практичної реалізації.
Результат такої діяльності – формування стрілецької ідеології, головні складові якої: державна самостійність України; соборництво; опора на сили власного народу.
Частина стрілецтва усвідомлювала, що, якими б не були наслідки Першої світової війни, після її закінчення весь тягар національної роботи впаде саме на неї. В середовищі УСС створили групу під керівництвом сотника Дмитра Вітовського та четаря Івана Балюка, куди ввійшли старшини й окремі стрільці, що ставили своєю метою вироблення стрілецької ідеології. Вони виробили засади: “Наша мета – Незалежна і Соборна Українська Держава. Ми, військо України, йдемо до тієї мети слідами Мазепи і згідно із “Заповітом” Шевченка”.
Шановні присутні! Можна було б ще багато часу присвятити цій лекції про Українських січових стрільців, адже неможливо і просто не потрібно за такий короткий час викласти всю історію наших героїв.
Сьогодні вона, вочевидь, не унікальна. Адже щонайменше останніх 35 років на Прикарпатті публічно говорять про ідею та чин Українського січового стрілецтва. Згадаймо перші національно-демократичні велелюдні маніфестації та віча 1 листопада та 22 січня з десятками молодих людей у стрілецьких одностроях, культ відновлення і насипання стрілецьких могил у містах і селах Івано-Франківщини, співання стрілецьких пісень і найпопулярнішої з них – “Ой у лузі червона калина…”. З цього часу пам’ять про Українських січових стрільців стає одним із націотворчих елементів нашої національної ідентичності.
Після перших демократичних виборів 1990 р. на повен голос заговорили про вояків, краян-військовиків Леґіону УСС. Зокрема це перші краєзнавчі дописи про Українських січових стрільців Петра Арсенича та Богдана Якимовича, а також Миколи Васильчука про символічні могили воякам УСС, інтерв’ю Миколи Савчука та Миколи Гаращука з тими стрільцями, які поневірялися за часів совєтського тоталітарного режиму, але дочекалися відновлення нашої державності, пошук і упорядкування могил Українських січових стрільців Михайлом Арсаком і Ярославом Полатайчуком.
Варто згадати добрим словом й тих уродженців Прикарпаття, які першими почали розповідати правду про УСС у своїх історичних студіях та спогадах власне як учасники Визвольних змагань: уродженця Медухи, сотника Леґіону УСС і виконавця Листопадового чину Дмитра Вітовського; уродженця Вижнього Березова, стрільця Гуцульської сотні УСС Гриця Голинського, стрия видатного командира УПА і Героя України Мирослава Симчича; уродженця Косова, добровольця і стрільця Гуцульської сотні УСС, пластуна Михайла Горбового; уродженця Ланчина, підхорунжого УСС, письменника Юрія Шкрумеляка; уродженця Серафинців, отамана УСС, адвоката Степана Шухевича, двоюрідного брата батька Головнокомандувача УПА, Героя України Романа Шухевича.
До цього переліку додаймо й уродженця Тернопільщини, довголітнього директора української гімназії у Рогатині, команданта Леґіону УСС Михайла Галущинського та сина Каменяра, пластуна і сотника УСС Петра Франка, викладача української гімназії в Коломиї. До слова, її випускниками були легендарні постаті УСС: отамани Никифор Гірняк і Сень Ґорук, підхорунжий Дмитро Паліїв.
Не забуваймо, що першим науковцем у незалежній Україні, який у 1996 році захистив дисертацію про Українських січових стрільців був наш краянин, уродженець Бані-Березова, історик і політолог, професор Микола Лазарович – учасник АТО і російсько-української війни. А от уродженець Братківців, письменник Роман Федорів у 1991 році відновив видання львівського ілюстрованого журналу історії і побуту “Літопис Червоної Калини”, який вже у 1930-х роках вважався неофіційною енциклопедією знань про УСС.
Тому, опісля згаданих титанів, які міцно тримали сув’язь пам’яти про УСС, сьогодні в умовах незалежної України, це стало історично і політично виправданим, і, даруйте, модним. Адже можна, вже без страху за свою долю і своїх рідних, говорити про стрілецьку ідеологію, літературну та мистецьку спадщину стрільців, бойові походи і рейди, просвітянську працю, участь у цих подіях жіноцтва тощо.
Інколи не входять у модні нині мейнстріми ретельний пошук архівних документів про наших краян – Українських січових стрільців; належне облаштування місць їхнього останнього земного спочинку в територіальних громадах; створення спеціальних історико-краєзнавчих маршрутів до таких місць пам’яти; цифровізація артефактів з історії УСС, їхня музеєфікація.
Але справа робиться: її роблять сучасні покоління українських краєзнавців, істориків, архівістів, які не обтяжені штампами українського буржуазного націоналізму, чи класової боротьби, вигадками про українців як проєкт Австрійського генерального штабу.
Натомість сучасні дослідники обтяжені історичними знаннями, які варто і потрібно робити доступними передусім для шкільної та студентської молоді Прикарпаття, а також створити онлайн платформу про всіх уродженців Прикарпаття – учасників Леґіону УСС, Корпусу Січових Стрільців, Дієвої Армії Української Народної Республіки та Галицької армії.
Виконання цього проєкту до снаги викладачам і студентам Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та архівістам Державного архіву Івано-Франківської області. Кожне задокументоване життя Українського січового стрільця – це наша спільна мікро- і макро- історія.
Шановні учасники урочистої сесії!
Свобода людини – найцінніший скарб. Був би нікчемним той народ, який не пробував би визволитися з неволі. Романтика ХІХ сторіччя настроїла українців на тужливу ноту традиційного культурництва. І лише на початку ХХ сторіччя прийшло розуміння того, що “вороженьки” самі “не згинуть, як роса на сонці”, що їх тільки зброєю можна змусити залишити загарбані землі. Ця свідомість кликала українців до зброї, щоб стати господарями на власній землі.
Це прагнення волі змусило українців у роки Першої світової війни виступити зі зброєю в руках за державницькі ідеали. Українці тоді, як і сьогодні, ясно усвідомлювали: зброя – це воля. Хто має перше – здобуде й друге. Це таке ясне й зрозуміле для поневоленого народу, а звідси й туга за зброєю стала в нас тотожною з тугою до волі. Тільки так можна пояснити той великий ентузіазм, що супроводжував збройні акти галицьких українців. Не чужий інтерес, але знову та сама туга до волі змусила українців взяти до рук зброю, незалежно від того, хто їм ту зброю дасть.
У Першу світову війну сотні молодих галичан, зокрема уродженців нашої області, воювали в лавах австрійської армії. Їм ніхто не обіцяв незалежної України.
Багато з них загинуло безслідно під чужими прапорами як незнані воїни. Проте ми розуміємо і знаємо, що формування та бойовий шлях Легіону УСС було втіленням мрії про створення саме української національної армії.
Ворожі українству сили не допустили до творення великої збройної формації.
Щоправда, і великі легіони не мали впливу на хід гігантських змагань світової війни. Тож кожному відомо, що Леґіон УСС, хоча не був повноцінною армією, мав не тільки мілітарне значення. На Наддніпрянщині поява галицького стрілецтва мала символічне і політичне значення. Сьогодні ніхто не сумнівається у великій ролі, яку відіграли Українські січові стрільці в справі об’єднання ще тоді підавстрійських і підросійських українців. Їхнє значення велике для української історичної традиції, яка вже протягом цілого ХХ сторіччя дала нові приклади звитяги за Волю України.
Дозвольте наприкінці зацитувати рядки з листа стрільців сотні легендарного уродженця Прикарпаття Дмитра Вітовського, що його вони написали 1 квітня 1915 року: “Велика історична ідея перестала бути для нас лише переконанням, вона вросла в характер і душі наші, перейшла в діло, стала основним нервом життя нашого. Ми свідомі того, що від нас залежить, чи теперішнє покоління запишеться золотою карткою в нашій історії, чи скажуть про нього, що жило у велику пору, та заспало її. Багато ми перейшли, пережили. Не ті ми стрільці, що спочатку були. Ми змужніли, загартувалися, набрали залізної впертости.
Витворюється у нас щось з давнього козацтва. Поезія крови і могил товаришів наших, що полягли в горах високих, в лісах смерекових. Поезія смерти, боїв і слави.
Уміємо глядіти спокійно смерти в очі. Про життя байдуже, бо знаємо, що посів крови ніколи не гине. Ідея, що їй у жертву кров пролито і життя віддано, ніколи не вмирає і з історичною конечністю мусить побідити. Віримо, що хоч би ворог все до тла знищив, а остала лише могила Шевченка і огненне Франкове пророцтво, – то ще ніщо не пропало”.
Сьогодні історики одностайні: боротьба і жертви Українських січових стрільців були недаремні.
Українські січові стрільці – це добровольчий легіон, що у кривавій війні зберіг честь
української нації. Ні жорстокістю, ані злочинами вони не зганьбили своїх прапорів, освячених Слугою Божим Митрополитом Андреєм Шептицьким.
Українські січові стрільці залишилися вірними присязі усій Україні та обов’язку перед власним народом. Вони пізнали велич перемог і гіркоту поразки, але ніколи не зазнали безчестя.
Після багатьох десятиліть безвольного, роздвоєного “рутенства” й “малоросійства” відроджена українським січовим стрілецтвом традиція – зі зброєю в руках відстоювати власні національні інтереси, знайшла своє логічне продовження у військовому чині молодих поколінь борців за визволення України – в лавах Галицької армії, Української військової організації, Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. У спадок від УСС нам, зокрема Збройним силам України, дісталася духовна зброя мужності, самовідданості й віри.
Тож бути гідними наших героїв – і Українських січових стрільців, і сучасних героїв і
героїнь України – наш почесний обов’язок і велика відповідальність перед минулими і прийдешніми поколіннями, як влади, так і громадян, щоби історія навчила того, як мусимо пам’ятати минуле, творячи майбутнє України!
Слава Українським січовим стрільцям! Слава Україні!
Голоси із залу. Героям слава!
(Оплески в залі).
О.Сич. Дякую, пане професоре!
Шановні колеги! В чергове нагадаю норму нашого Регламенту, що під час розгляду питань на урочистій сесії питання розглядається по спрощеній процедурі: без обговорення і задання запитань. Тому я тільки запрошу до слова ще голову обласної військової адміністрації і символічно від імені Збройних Сил України представника обласного територіального центру комплектування.
Світлано Василівно, прошу вас.
С.Онищук. Слава Ісусу Христу! Слава Україні!
Вельмишановний Олександре Максимовичу, шановна президіє, шановні депутати, всі присутні, запрошені на урочисту сесію, дорогі краяни!
Нещодавно ми відзначили найбільше наше свято – відновлення незалежності України. І вкотре ми переосмислили, яку високу ціну щоденно ми платимо за просте людське право – жити в мирній незалежній, демократичній, суверенній, соборній Українській державі. І кожен з нас розуміє, що єдність – це найбільша зброя проти ворога, який нещадно напав на нашу землю і вже століттями намагається знищити Україну, українців, стерти нас з лиця землі. І ми розуміємо, що найбільша сила – це народ України, і найбільша цінність – це люди.
У 2024 році, цей рік присвячений, оголошений на Прикарпатті Роком Легіону Українських Січових Стрільців. Створені у 1914 році Січові Стрільці стали символом відданості ідеї незалежності України, адже боролися за свободу та незалежність України. Їхній внесок у збереження національної ідентичності важко переоцінити, так само, як сьогодні важко переоцінити боротьбу сучасних захисників і захисниць.
Сьогодні нашим головним завданням є увіковічнення пам’яті про наших героїв як минувшини, так і сьогодення, а також щоденна титанічна робота кожного з нас для майбутнього України.
Попри складні воєнні часи обласна військова адміністрація максимально долучається до підтримки родини наших полеглих героїв. За моєї ініціативи півтора року назад створений соціальний проект “Турбота про родину героя”. Це турбота про дітей, які осиротіли, про дітей-сиріт, це турбота про дружин, які на війні втратили своїх чоловіків, і про стареньких одиноких батьків, які залишились самі на старості літ.
Саме цей проект покликаний об’єднати всіх нас, людей доброї волі, меценатів, щоб підтримати своєю любов’ю і опікою саме ті родини, які сьогодні найбільше потребують такої допомоги і підтримки. І вже дякуючи роботі людей доброї волі Прикарпаття 2600 рідних наших полеглих героїв взяли участь у цьому проекті.
Шановні депутати, запрошую кожного з вас долучатись і підтримувати ті сім’ї, які сьогодні чекають допомоги.
Одним з викликів для нас стає, звичайно, реабілітація військовослужбовців, саме наших героїв, наших захисників і захисниць, які з пораненнями, бойовими пораненнями вертаються додому. Практично з нуля на Прикарпатті ми створили 19 реабілітаційних центрів, де проходять реабілітацію як фізичну, так і психологічну, де покращують ментальне здоров’я наші військовослужбовці. Але до цієї роботи треба долучатись всім, тому що ця робота має продовжуватись в нашій області. І я переконана, що практично в кожному центрі, в кожній територіальній громаді мають бути ті центри, які зможуть відновити наших захисників.
Ми також працюємо над покращенням ментального здоров’я всіх: військовослужбовців, родин полеглих героїв, всіх прикарпатців, тому що кожен з нас живе у складний час, воєнний час, час стресу.
Тому дякуючи програмі першої леді Олени Зеленської на Прикарпатті реалізовується всеукраїнська програма ментального здоров’я “Ти як?”, у межах якої вже створено 16 центрів життєстійкості.
Попри труднощі в організації освітнього процесу та численні повітряні тривоги учора наші діти розпочали навчання. Задля цього ми облаштували 70 безпекових просторів. Адже очне навчання – це не лише змога краще опанувати шкільні предмети, але й можливість дітям спілкуватись з однолітками, проявляти власні вміння та таланти. Саме з такою метою, з такою ініціативою ми започаткували в нашій області національно-патріотичний проєкт “Серцем єдиним, ми – Україна”, який об’єднав тисячі школярів із 396 наших освітніх закладів, і саме наші діти продемонстрували любов до рідної України та шану нашим героям. Весь світ сьогодні бачить дитячу дипломатію в кожній країні, тому що за результатами цього конкурсу наші діти відвідують різні країни і розказують, на скільки ми сильні і незламні, і саме вони розказують про подвиги наших героїв, про щоденні подвиги. Перший урок у школах ми також присвятили 110-ій річниці з часу створення Легіону Українських Січових Стрільців.
Допомога війську – одне з найважливіших завдань в роботі структурних підрозділів обласної військової адміністрації. Від початку повномасштабного вторгнення тільки зусиллями обласної адміністрації, районних військових адміністрацій вдалося на фронт передати десятки автівок, мавіків, карет швидкої допомоги, медикаментів та багато іншого обладнання.
Окрім основної роботи, державні службовці сьогодні займаються волонтерською діяльністю. Ми провели 5 благодійних аукціонів на підтримку Збройних Сил України, де зібрали 15 млн гривень. Всі кошти спрямовані для наших захисників і захисниць, які на фронті, кожен день ризикуючи своїм життям, захищають рідну Україну. Зараз ми працюємо і організовуємо шостий благодійний аукціон для нашої 102-ї бригади територіальної оборони.
Прошу, шановні друзі, колеги, долучатись кожного до цієї справи.
З усіма цими викликами було б важко впоратись, якби не наші міжнародні партнери, котрі нам дали руку допомоги у важкий для країни час.
20 вересня в Івано-Франківській області буде проходити Міжнародний форум “Івано-Франківщина – надійний партнер”, який об’єднає, тому що відгукнулися 20 країн світу, і вони візьмуть участь в цьому форумі. І це все – результат титанічної роботи.
Також сьогодні маю таку можливість і честь запросити вас доєднатись і подякувати нашим міжнародним колегам за солідарність з Україною, і також розказати про ті потреби, які сьогодні очікують наші родини загиблих, родини військовослужбовців, внутрішньо переміщені люди, які приїхали до нас і знайшли тут прихисток.
Пам’ятаймо, колеги, що наше вільне майбутнє у незалежній державі – у руках кожного із нас: у підтримці військовослужбовців, допомозі ветеранам та їхнім родинам, вимушеним переселенцям, підсиленні економіки, налагодженні відносин з міжнародними партнерами. Не зупиняймося допомагати нашому війську, працюймо кожен на своєму місці, аж до нашої перемоги.
Шановне товариство! Щиро дякуємо за спільну працю, яка щоденно наближує нашу перемогу. Нехай пам’ять про січових стрільців буде для нас джерелом сили і натхнення, а їхні ідеї і надалі ведуть до великих перемог. Пам’ятаймо про подвиги минулого і цінуймо героїв сьогодення!
Слава Україні! Слава героям!
(Оплески в залі).
О.Сич. Дякую, Світлано Василівно.
І запрошую до слова заступника начальника Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, підполковника Юрія Анатолійовича Мухіна.
Ю.Мухін. Дякую за таку можливість.
Шановний Олександре Максимовичу, шановна Світлано Василівно, вельмишановні депутати обласної ради! Скажу відверто: я дуже уважно слухав доповідача. І ви знаєте, ніби пережив те все хвилювання 110-річної давнини, коли відбувалося по суті формування Легіону Українських Січових Стрільців, от, як відбувалась ця мобілізація, – все на засадах доброчинності, якогось такого ентузіазму, душевного пориву. І зрозуміло, що імперія, в складі якої змушені були діяти Українські Січові Стрільці, вона побоювалась того, що ця сила, яка зрештою вже тоді могла захистити Європу від сусіда північного, як ми його називаємо, агресора, одвічного нашого ворога, вже тоді фактично вони могли стати тою силою, яка б реально захищала Європу. Але імперія Австро-Угорська цього побоювалась. Але жертва та, вона, розумієте… це фактично небесне воїнство, яке зараз нас надихає, надає нам силу, адже вони боролись за Українську державу свідомо, щиро, віддаючи всі сили, натхнення, душевний порив. У них не було державної підтримки, все на допомозі громадськості, громадських організацій, доброчинності.
Зараз існує Українська держава, незалежна, суверенна. Є бачення того, що ми повинні бути складовою частиною вільної Європи, досягнути такого, знаєте, європейського рівня життя, але таку можливість треба захистити. І зараз ми це й робимо. Воїни Збройних Сил, представники інших військових формувань, усі силовики зараз діють єдиним фронтом для того, щоб ворог був зупинений.
І я вас прошу, я звертаюся до вас, я щиро дякую за ту допомогу, яку надає обласна
державна адміністрація, обласна рада, представники громадськості, фонди Збройним Силам України. Але зрозумійте й одне: нам зараз потрібна мобілізація, потрібне роз’яснення кожному громадянину того, що нам потрібно створення боєздатних громад, які будуть озброєні сучасною західною зброєю, які пройдуть навчання не тільки під керівництвом західних інструкторів, але й наших бойових командирів, які набули бойового досвіду, не тільки досвіду незламності, але й досвіду перемоги.
Хіба, скажіть, у нас немає Всевишньої підтримки? Є. Згадайте такі моменти, як Гостомельський аеропорт, як звільнення наших північних територій від ворога несподівано, коли ми всі бачили ці громадні колони ворожої техніки, і де вони ці колони?! Відому харківську операцію, а тепер знову ж несподівана операція на території Курської області. І не треба гадати там і міркувати, для чого і що далі, розмін і… Ні, ви зрозумійте правильно: буферна зона, яка захистить Сумщину. Ви бачите всі, як Харків потерпає від ударів КАБами, артилерії.
Нам потрібно вміти себе захищати. Наше військо діє креативно, наше військо діє винахідливо. Ніхто зараз не вміє так воювати, як українці в Збройних Силах України чи інших збройних формуваннях. Ніхто не має цього бойового досвіду. І тому підтримка, озброєння, бойове згуртування – це саме головне, що нам зараз потрібно для того, щоб зупинити ворога, зламати його, нанести йому таких втрат, після яких у нього би відпало саме бажання воювати далі. Це єдине, що нам зараз потрібно.
І тому ще раз звертаючись до тих подій – створення Українських січових стрільців, їхньої героїчної боротьби за майбутню Українську державу і наступних поколінь українців, які виборювали Українську державу у лавах Української Галицької армії, Української Повстанської армії, їхня боротьба була за те, щоб зараз існувала Українська держава, а наше завдання – її відстояти. І тому звертаюся до кожного з вас: об’єднання всіх і кожного в єдину силу, яка не тільки протистоїть, але й зламає цього ворога. Тільки разом ми переможемо. А перемога обов’язково буде за нами.
Слава Українським січовим стрільцям! Слава воїнам Збройних Сил та інших військових формувань України! Слава Україні!
Голоси із залу. Героям слава!
(Оплески в залі).
О.Сич. Дякую, Юрію Анатолійовичу.
Шановні колеги! Приступаємо до ухвалення нашого рішення. Воно роздано вам.
Пропоную його прийняти за основу і в цілому, оскільки, повторю, його обговорення не передбачено Регламентом про урочисті сесії.
Тому прошу увімкнути систему для голосування, шановні колеги, прошу проголосувати.
За – 62, не голосував – 1: рішення прийнято.
Шановні колеги, дорогі краяни, запрошені, гості!
Під час реєстрації депутати обласної ради отримали ось таких подарунковий набір. У цьому наборі є 4 праці: дві праці – це сучасників січових стрільців Осипа Думіна та Степана Ріпецького з описом функціонування Леґіону Українських Січових Стрільців, а дві праці – сучасних дослідників: професора Івана Монолатія, який сьогодні мав урочисту доповідь, і професора Миколи Лазаровича – нашого краянина. Пригадуєте, він мав так само… нашого краянина, але тернопільського науковця, який мав урочисту доповідь до 100-ї річниці з часу утворення Західноукраїнської народної республіки.
Кожна публічна бібліотека області так само від обласної ради отримає ці набори.
Також, шановні колеги, на відзначення 110-ї річниці Леґіону Українських Січових
Стрільців, з метою пропагування та збереження пам’яті про українські національні військові формування, добровільний рекрутинг, жертовну готовність стати до оборони рідного краю, що засвідчують історичну спадкоємність української військової справи та традицій обласна рада виготовила ювілейну відзнаку “Легіон УСС-110”.
Сьогодні на сесії частину нагород ми вручимо, а частина буде вручена в колективах, де працюють нагородженні, на різних урочистостях.
Тому дозвольте нам в чергове виконати цю почесну місію зі Світланою Василівною і нагородити тих людей, які докладають зусиль до прославлення історії українського стрілецтва.
Н.Зорій. Відповідно до розпорядження голови обласної ради від 30 серпня 2024 року
№ 576-р за жертовну готовність стати до оборони рідного краю, особистий внесок у виконання завдань із забезпечення національної безпеки і оборони держави, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, продовження українських національних військових традицій та з нагоди 110-ї річниці діяльності Легіону Українських Січових Стрільців ювілейною відзнакою Івано-Франківської обласної ради “Легіон Українських Січових Стрільців-110” нагороджується Кріль Мирослав Петрович – депутат Івано-Франківської обласної ради восьмого демократичного скликання.
(Оплески в залі).
Федорців Сергій Іванович – депутат Івано-Франківської обласної ради шостого, сьомого та восьмого демократичних скликань.
(Оплески в залі).
Такою ж відзнакою нагороджені Іваночко Михайло Степанович – депутат Івано-Франківської обласної ради сьомого та восьмого демократичних скликань.
(Оплески в залі).
Мединський Микола Васильович – депутат Івано-Франківської обласної ради восьмого демократичного скликання (з 20 листопада 2020 року по 22 лютого 2023 року).
(Оплески в залі).
Очкур Ігор Васильович – депутат Івано-Франківської обласної ради восьмого демократичного скликання.
(Оплески в залі).
Понайда Олег Володимирович – депутат Івано-Франківської обласної ради восьмого демократичного скликання.
(Оплески в залі).
Сенатович Василь Федорович – депутат Івано-Франківської обласної ради сьомого
демократичного скликання.
(Оплески в залі).
Стефурак Андрій Васильович – заступник начальника відділу з питань земельних відносин та природних ресурсів виконавчого апарату обласної ради, депутат Делятинської селищної ради.
(Оплески в залі).
Токарчук Олег Володимирович – депутат Івано-Франківської обласної ради сьомого
демократичного скликання.
(Оплески в залі).
Шкутяк Петро Зіновійович – депутат Івано-Франківської обласної ради шостого демократичного скликання.
(Оплески в залі).
Однак ці нагороди отримають пізніше, оскільки з поважних причин, зокрема й через те, що перебувають в зоні бойових дій, не змогли взяти участь у нашій сесії.
Відповідно до розпорядження голови обласної ради від 2 вересня 2024 року № 579-р за вагомий внесок у дослідження та популяризацію історії періоду Українського січового
стрілецтва та з нагоди відзначення 110-ої річниці з часу утворення Легіону Українських Січових Стрільців ювілейною відзнакою Івано-Франківської обласної ради “Легіон Українських Січових Стрільців-110” нагороджуються:
Адамович Сергій Васильович – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
(Оплески в залі).
Байдак Мар’яна Степанівна – кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу соціальної антропології Інституту народознавства Національної академії наук України, авторка досліджень про роль жінки в українській військовій традиції, зокрема монографії
“Війна як виклик і можливість: українки в роки Першої світової війни”, статті “Втеча та повернення: українки в лавах Січових Стрільців”.
(Оплески в залі).
Баран Євген Михайлович – критик, літературознавець, есеїст, голова Івано-Франківської організації Національної спілки письменників України, співупорядник антології “Зродились ми великої години”, упорядник книжок Миколи Євшана, вибраного Дмитра Макогона, куди увійшла і творчість письменників періоду Українських Січових Стрільців.
(Оплески в залі).
Буджак Михайло Васильович – журналіст, письменник, краєзнавець, член Національної спілки журналістів України.
(Оплески в залі).
Вайно Марія Едуардівна – письменниця, авторка роману в новелах “Пасіонарія”,
головною героїнею якого є Олена Степанів – перша у світі жінка, зарахована на військову службу в офіцерському званні.
(Оплески в залі).
Васильчук Микола Миколайович – поет, літературознавець, перекладач, автор низки літературознавчих статей та книг, присвячених творчості письменників, які служили в лавах січового стрілецтва, зокрема “Профілі”, “Літературне краєзнавство”, упорядник щоденника полковника Армії Української Народної Республіки Володимира Глинського.
(Оплески в залі).
Великочий Володимир Степанович – доктор історичних наук, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, академік Української історичної академії наук, автор досліджень “Національно-демократична революція на західноукраїнських землях 1914-1923: до проблеми концепту”, “Державотворчі процеси на західноукраїнських землях крізь призму національно-демократичної революції 1914-1923”.
(Оплески в залі).
Вітенко Микола Дмитрович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії
Центральної та Східної Європи і спеціальних галузей історичної науки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
(Оплески в залі).
Гуцал Петро Зеновійович – кандидат історичних наук, доцент кафедри журналістики факультету філології і журналістики Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
(Оплески в залі).
Дерев’янко Сергій Миронович – доктор політичних наук, професор кафедри політичних інститутів та процесів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
(Оплески в залі).
Довган Юрій Любомирович – кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої
історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
(Оплески в залі).
Іваночко Василь Степанович – директор видавництва “Лілея-НВ”, лауреат премії імені
В. Полєка, член-засновник історико-краєзнавчого об’єднання “Моє місто”, засновник та видавець серії книг, присвячених діяльності Легіону Українських Січових Стрільців.
(Оплески в залі).
Каліщук Оксана Миколаївна – докторка історичних наук, професорка кафедри історії України та археології факультету історії, політології та національної безпеки Волинського національного університету імені Лесі Українки.
З поважних причин пані Оксана не змогла взяти участь у нашій сесії.
(Оплески в залі).
Кобута Степан Йосифович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України і методики викладання історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
(Оплески в залі).
Коваль Роман Миколайович – краєзнавець, громадський діяч, письменник, член
Національної спілки журналістів України, член Національної спілки письменників України, президент Історичного клубу “Холодний Яр” (Київ). З поважних причин пан Роман також не зміг взяти участь у роботі нашої сесії.
(Оплески в залі).
Ковтун Валерій Іванович – заслужений працівник освіти України, директор Коломийського педагогічного фахового коледжу Івано-Франківської обласної ради, почесний краєзнавець України, автор та видавець історико-культурологічних альбомів “Українські січові стрільці – лицарі рідного краю”, “Коломия у світі мистецтва” (колекція листівок, присвячених січовому стрілецтву).
(Оплески в залі).
Королько Андрій Зіновійович – кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України і методики викладання історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
(Оплески в залі).
Кугутяк Микола Васильович – доктор історичних наук, директор Навчально-наукового інституту історії, етнології і археології Карпат, професор кафедри етнології і археології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
(Оплески в залі).
Кузьменко Оксана Мирославівна – докторка філологічних наук, провідна наукова співробітниця, виконуюча обов’язки завідувачки відділу соціальної антропології Інституту народознавства Національної академії наук України, фольклористка, дослідниця поетики стрілецьких пісень.
(Оплески в залі).
Лазарович Микола Васильович – доктор політичних наук, кандидат історичних наук, автор досліджень “Українські Січові Стрільці: національно-політична та культурно-просвітницька діяльність”, “Гей ви, стрільці січовії”, “Легіон Українських Січових Стрільців: формування, ідея, боротьба”, учасник АТО та російсько-української війни.
На жаль, пан Микола також не зміг взяти участь у роботі нашої сесії з поважних причин.
(Оплески в залі).
Литвин Микола Романович – доктор історичних наук, професор, завідувач відділу “Центр дослідження українсько-польських відносин” Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича Національної академії наук України.
(Оплески в залі).
М.Литвин. Дякуємо державній владі, регіональній державній владі, яка єдиною в державі на державному рівні відзначає відновлення новітнього українського війська. Сподіваємось, що і відновлення новітнього українського війська, і завтрашня 80-та річниця депортації будуть проходити не на регіональному, а на центральному рівні. Ми заслуговуємо цього.
(Оплески в залі).
Н.Зорій. Мельничук Богдан Іванович – член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки краєзнавців України, заслужений діяч мистецтв України, головний редактор журналу “Літературний Тернопіль”, автор книг “За рідний край, за нарід свій…”, “Шляхами стрілецької слави”.
З поважних причин Богдан Іванович не зміг взяти участь у роботі нашої сесії.
(Оплески в залі).
Монолатій Іван Сергійович – доктор політичних наук, професор кафедри політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
(Оплески в залі).
Роздольська Ірина Володимирівна – докторка філологічних наук, професорка кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, дослідниця історико-літературних феноменів ХХ століття, зокрема літературної творчості Українських Січових Стрільців, українського резистансу, літературного процесу 20-30-х років ХХ століття, стрілецької шевченкіани та франкіани.
(Оплески в залі).
Савчук Борис Петрович – доктор історичних наук, професор кафедри педагогіки та освітнього менеджменту імені Б. Ступарика Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. З поважних причин пан Савчук не зміг взяти участь у роботі нашої сесії.
(Оплески в залі).
Сіреджук Петро Степанович – доктор історичних наук, професор, провідний фахівець
Навчально-наукового інституту історії, етнології і археології Карпат Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
(Оплески в залі).
Юзич Юрій Петрович – український історик, громадський діяч, доброволець, ветеран,
автор численних науково-популярних публікацій, присвячених січовим стрільцям. З поважних причин не зміг взяти участь у роботі нашої сесії.
(Оплески в залі).
За увіковічення у творах мистецтва історії Українського Січового Стрілецтва та з нагоди відзначення 110-ої річниці з часу утворення Легіону Українських Січових Стрільців ювілейною відзнакою Івано-Франківської обласної ради “Легіон Українських Січових Стрільців-110” нагороджуються:
Басюк Август Пилипович – член Національної спілки художників України, автор скульптурних творів, присвячених українським державним політичним діячам, зокрема меморіальної дошки Є. Коновальцю (1995 р., м. Івано-Франківськ).
(Оплески в залі).
Бринський Богдан Михайлович – член Національної спілки художників України, автор творів живопису: “Січ іде”, “Стрілецькі могили”, “А ми тую червону калину”, “На горі Лисоні”, учасник реконструкції меморіального комплексу Українським Січовим Стрільцям на горі Лисоня.
(Оплески в залі).
Майко Федір Іванович – член Національної спілки художників України, автор творів живопису, присвячених українським державним політичним діячам, зокрема “Портрет
Є. Коновальця”.
(Оплески в залі).
О.Сич. Ще раз вітаю всіх нагороджених і дякую за вашу титанічну працю во славу січових стрільців і во славу могутньої України.
Шановні колеги! Порядок денний вичерпаний.
Запрошую всіх після завершення сесії перед адміністративним будинком зробити спільну світлину на згадку, а зараз перед тим ще, як поставити останню, завершальну мистецьку крапку, хочу від вашого імені подякувати камерному хору “Воскресіння” (диригент, художній керівник, директор Івано-Франківської обласної філармонії імені Іри Маланюк Володимир Рудницький).
(Оплески в залі).
І урочисту тридцять другу сесію обласної ради восьмого демократичного скликання оголошую закритою.
(Звучить духовний гімн “Боже великий, єдиний” у виконанні камерного
хору “Воскресіння”).
(Оплески в залі).
(Звучить Гімн України у виконанні камерного хору “Воскресіння”).
О.Сич. Слава Україні!
Голоси із залу. Героям слава!
Голова обласної ради Олександр Сич
Консультант Галина Кубік
