Про звернення обласної ради щодо захисту інституції сім’ї в Україні

УКРАЇНА
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСНА РАДА
Сьоме демократичне скликання
(Двадцять шоста сесія)

РІШЕННЯ

від 07.12.2018. № 986-26/2018
м. Івано-Франківськ

 Про звернення обласної ради
щодо захисту інституції
сім’ї в Україні

Відповідно до частини 2 статті 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” обласна рада

вирішила:

 Схвалити звернення обласної ради до Президента України

1. П. Порошенка, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, народних депутатів України від області, Ради національної безпеки і оборони України щодо захисту інституції сім’ї в Україні (додається).
2. Рішення надіслати Президенту України П. Порошенку, Кабінету Міністрів України, Верховній Раді України, народним депутатам України від області, Раді національної безпеки і оборони України.
3. Звернення розмістити на офіційному веб-сайті Івано-Франківської обласної ради та оприлюднити в інших засобах масової інформації області.
4. Контроль за виконанням рішення покласти на першого заступника голови обласної ради В. Гладія і постійну комісію обласної ради з питань охорони здоров’я та соціальної політики (М. Піцуряк).

 Голова обласної ради                                                                            Олександр Сич

Додаток
до рішення обласної ради
від 07.12.2018. № 986-26/2018

Президенту України
П. Порошенку

 Кабінет Міністрів України

 Верховна Рада України

 Народним депутатам України
від Івано-Франківської області

 Рада національної безпеки і оборони України

 ЗВЕРНЕННЯ

Згідно з Конституцією України та визнаними Україною міжнародними правовими документами держава має зобов’язання перед інститутом сім’ї щодо її розвитку та захисту.

Так, відповідно до статті 16 Загальної декларації прав людини сім’я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави. У статті 23 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права зазначено, що сім’я, як союз чоловіка і жінки, є природним і основним осередком суспільства та має право на захист з боку суспільства і держави. Згідно зі статтею 51 Конституції України сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Водночас глибоку занепокоєність викликає той факт, що донині влада так і не визначилася з державною стратегією розвитку та підтримки сім’ї. Така стратегія, на нашу думку, повинна базуватися на традиційних для України духовно-моральних християнських цінностях і природному розумінні сім’ї як законного союзу чоловіка та жінки, які народжують і виховують дітей.

Сьогодні є безліч викликів, які впливають на стан людей і сімей в Україні: сирітство, діти-інваліди та діти з особливими потребами, одинокі матері, неповні сім’ї, неможливість повноцінно реалізувати свої конституційні права на лікування, навчання, житло, соціальний захист, гідний життєвий рівень. Разом з тим, з незрозумілих причин держава надає пріоритетну увагу лише штучно створеній проблемі так званої дискримінації людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, наприклад:

1. У проекті анонсованих змін до Конституції України Робоча група Конституційної Комісії з прав, свобод і обов’язків людини та громадянина підготувала змінену редакцію статті 51, яка визначає поняття шлюбу та сім’ї. У чинній Конституції зазначено: “Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка”, а у запропонованих змінах: “Право на шлюб, створення сім’ї гарантується законом. Кожен з подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі і сім’ї”. Робоча група пропонує вилучити слова “жінка” і “чоловік”. У такий спосіб здійснюється спроба закласти конституційну основу для легалізації одностатевих цивільних партнерств і так званих “шлюбів”.
2. У листопаді 2015 року Уряд затвердив “План дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року”. Метою плану дій є вдосконалення діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини в Україні, їх пріоритетності під час визначення державної політики та прийнятті рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також об’єднання українського суспільства довкола розуміння цінності прав і свобод людини.

Разом з тим, деякі положення Плану дій є суперечливими, бо несуть загрозу національній безпеці держави та єдності українського суспільства. Це стосується, зокрема, положень щодо надання окремих прав та привілеїв представникам сексуальних та гендерних меншин (лесбійкам, гомосексуалістам, бісексуалам, трансгендерам тощо), серед яких:

– легалізація цивільних партнерств для одностатевих пар (пункт 105
підпункт 6);

• спрощення процедури зміни (корекції) статі (пункт 64);
• заборона дискримінації на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, за якою виділяють трансгендерів та транссексуалів (пункт 105);
• право на публічну демонстрацію своїх поглядів та переконань предствниками ЛГБТ-спільноти (пункт 39 підпункт 5);
• право на усиновлення дітей трансгендерами, транссексуалами, трансвеститами та іншими особами з розладами статевої поведінки (пункт 105 підпункт 7).

Вищезазначені положення Плану дій можуть загрожувати національній безпеці України, адже спотворять моральні цінності молодого покоління, будуть нівелювати інститут сім’ї, зменшать кількість нових подружжів, руйнуватимуть моральні засади українського суспільства, підриватимуть народжуваність, провокуватимуть загострення демографічної кризи в країні.

Окремі пункти Плану дій, зокрема ті, що стосуються дозволу на усиновлення дітей трансгендерами, транссексуалами, трансвеститами, несуть пряму загрозу психічному здоров’ю дитини і порушують її права на гармонійний розвиток, свободу від спостерігання та участі в способі життя осіб, які не можуть визначитися якої вони статі. Дитина спостерігатиме за нетрадиційною формою поведінки усиновлювача, буде сприймати її як норму і транслювати у власному житті.

Таким чином, легалізація, поширення та сприяння способу життя ЛГБТ- спільноти руйнуватиме інститут сім’ї – центральний компонент індивідуального, соціального та економічного розвитку будь-якого суспільства.

Разом з тим, Планом дій не передбачено багатьох необхідних заходів для охорони материнства і дитинства, зокрема, заходів з подолання проблем неповних сімей, народження дітей поза шлюбом, збільшення народжуваності, скорочення рівня розлучень, зменшення кількості дітей-сиріт, в тому числі соціальних сиріт, допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям тощо.  У Плані дій відсутні також заходи у сфері боротьби з надмірною сексуалізацією дітей, забезпеченням охорони суспільної моралі, тощо.

Більш того, беручи до уваги те, що в країні продовжуються бойові дії на сході, питання пов’язані з введенням різних новацій щодо гендерної ідентичності та захисту від дискримінації представників секс-меншин та надання їм додаткових прав є недоречним, адже суспільство вимагає вирішення більш пріоритетних завдань, а тому педалювання цих питань може викликати збільшення напруги в суспільстві.

3. У листопаді 2015 року Верховна Рада України внесла зміни до Кодексу законів про працю. Головною метою цієї ініціативи є впровадження словосполучення “ґендерна ідентичність” і “сексуальна орієнтація” у національне правове поле. Таким чином була встановлена пряма дискримінація людей і роботодавців (в тому числі у релігійних і навчальних закладах), де неможливе працевлаштування людей, що ведуть аморальний спосіб життя або мають розлади власної психосексуальної ідентифікації.
4. Восени 2017 року вкотре відбувалися наполегливі спроби ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству – так званої Стамбульської конвенції. Існує достатньо обгрунтувань щодо неможливості ратифікації Україною Стамбульської конвенції, зокрема:

– кожна держава, яка підписала міжнародний договір, має суверенне право не надавати згоду на його обов’язковість, тобто не ратифіковувати, але при цьому не діяти в порушення його об’єкту та мети. За 6 років із 47 держав -членів Ради Європи 3 не підписали і не ратифікували Стамбульську конвенцію, 22 – підписали, але не ратифікували (серед них Велика Британія, Німеччина, Греція, Ірландія, Ісландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Норвегія, Словаччина, Хорватія, Швейцарія), 22 – підписали і ратифікували.

США вважались найбільш демократичними в світі, часто підписували, але не ратифіковували ключові міжнародні угоди (Кіотський протокол до Рамкової конвенції зі зміни клімату, Конвенцію ООН з морського права тощо), що не заважало їм запроваджувати ефективний механізм регулювання тих чи інших відносин на рівні національного права. Головною перешкодою до ратифікації Стамбульської конвенції є введене нею визначення поняття “гендер” та похідних від нього. На відміну від загального уявлення про гендерну рівність (чи заборону гендерної дискримінації) як рівність виключно між чоловіком та жінкою (чи заборону дискримінації на підставі статі) в різних сферах суспільного життя, відображеного, зокрема, в Законі України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, Стамбульська конвенція впроваджує інше розуміння гендеру (стаття 3) та проводить чітку різницю між поняттям статі та гендеру (пункт 3 статті 4) та гендерну ідентичність (за якою виділяють трансгендерів, агендерів, транссексуалів – загалом нараховують близько
50 типів гендеру).

5. У лютому-березні 2016 року Кабінет Міністрів України запровадив посаду Урядового уповноваженого з питань сім’ї. Проте, загалом під тиском певних організацій і урядових структур інших країн, що лобіюють інтереси представників ЛГБТ, Кабінет Міністрів України без жодного правового обґрунтування скасував своє рішення.

З огляду на зазначені вище нормативні документи та Постанову Верховної Ради України від 08.12.2015. № 854-VIII “Про Рекомендації парламентських слухань на тему “Сімейна політика України – цілі та завдання”, з метою захисту розвитку інституту сім’ї,

просимо:

• зберегти чинну редакцію статті 51 Конституції України, в якій декларується, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки;
• вилучити словосполучення “сексуальна орієнтація” і “гендерна ідентичність” з Кодексу законів про працю України та з інших законів, законопроектів і урядових документів, як такі, що несуть виключно ідеологічне та антинаукове навантаження, та не допустити включення цих словосполучень у нові закони та нормативно-правові акти;
• не допустити ухвалення Закону України “Про цивільне партнерство”, що передбачено п.6 статті 105 Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року;
• виключити з проектів регулятивних правових актів в освітній сфері та з текстів підручників норми і положення про статеве виховання, що ставлять за мету “подолання гендерних стереотипів”;
• припинити спроби ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульської конвенції);
• заборонити пропаганду різних видів девіантної статевої поведінки, в тому числі у формі так званих “маршів рівності”, “прайдів”, “гей-парадів”, “фестивалів квір-культури” тощо та ухвалити Закон України “Про заборону пропаганди гомосексуалізму”;
• створити Міністерство у справах сім’ї або запровадити інститут Урядового уповноваженого з питань сім’ї. На відповідні посади призначити людей, які відомі своєю відданістю справі захисту інтересів сім’ї та моральності в українському суспільстві;
• зупинити процес внесення змін до Конституції України та інших нормативно-правових актів в частині викривлення дефініцій сім’ї, шлюбу, батьківства, материнства і дитинства.

Прийнято на двадцять шостій сесії
Івано-Франківської обласної ради
сьомого демократичного скликання
сьомого грудня 2018 року