Про присвоєння почесного звання Героя України сотенному УПА Мирославу Симчичу
УКРАЇНА
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСНА РАДА
Сьоме демократичне скликання
(Дев’ятнадцята сесія)
РІШЕННЯ
від 22.12.2017. № 720-19/2017
м. Івано-Франківськ
Про присвоєння почесного звання
Героя України сотенному УПА
Мирославу Симчичу
Керуючись статтею 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, враховуючи особистий подвиг багаторічного політв’язня сотенного УПА Мирослава Симчича, значення його постаті в історії України, повагу і визнання української нації, яскравий приклад високого і незламного служіння, самовіддану боротьбу за Українську соборну самостійну державу та з нагоди 95-річчя від дня його народження, обласна рада
вирішила:
- Порушити клопотання перед Президентом України П. Порошенком про присвоєння почесного звання Героя України сотенному УПА Мирославу Симчичу.
- Схвалити звернення обласної ради до Президента України
П. Порошенка (додається) - Проголосити 2018 рік на Прикарпатті Роком сотенного УПА Мирослава Симчича.
- Контроль за виконанням рішення покласти на першого заступника голови обласної ради В. Гладія.
Голова обласної ради Олександр Сич
Додаток
до рішення обласної ради
від 22.12.2017. № 720-19/2017
Президенту України
П. Порошенку
ЗВЕРНЕННЯ
Ми, депутати Івано-Франківської обласної ради, звертаємось до Вас, Петре Олексійовичу, з клопотанням про присвоєння звання Героя України сотенному УПА Мирославу Симчичу (Кривоносу), який буде святкувати своє 95-річчя від дня народження 5 січня 2018 року.
Усе своє життя Мирослав Симчич покладає на вівтар боротьби за свободу і незалежність України. Народився 5 січня 1923 року у селі Вижний Березів, Коломийський повіт, Станіславського воєводства, Галичина (тепер Косівський район Івано-Франківської області, Україна), в сім’ї селян середньої заможності. Обидва його діди були друзями-опришками. На його виховання великий вплив мав дядько матері – колишній курінний УГА Григорій Голинський, за порадою якого, хлопця віддали навчатися до “Рідної школи”, яка знаходилася у сусідньому Нижньому Березові. У шкільні роки Симчич дуже хотів бути козаком і готувався до цього в численних сутичках з ровесниками-“окупантами”.
У 1941 вступив до юнацької мережі ОУН. Перед закінченням Коломийського архітектурного технікуму, восени 1943 року, відправлений до першого куреня УНС (Українська народна самооборона) в Космач, де служить кулеметником. Після двох боїв з німцями цей курінь відійшов у Чорний Ліс.1944-го, після відповідних вишколів очолює новостворену Березівську сотню. Найуспішнішим боєм сотенного Симчича став бій під Космачем, в якому він керував з боку УПА і був тяжко поранений, за даними Центру дослідження визвольного руху, з радянського боку, окрім дивізії НКВД, брали участь 31, 33 і 87 прикордонні загони та деякі інші радянські формування. З боку УПА – місцеві курені “Гайдамаки”, “Карпатський”, вірогідно, “Гуцульський” і “Перемога”, а також з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь “Скажені” Павла Вацика-Прута (який замінив пораненого курінного Різуна). Існує версія, що в цьому бою загинув командир червоної дивізії НКВС генерал-майор Микола Дергачов, якого перекинули з Криму де він брав участь у депортації кримських татар. Сотенний Кривоніс переживає безліч облав та бойових сутичок.
4 грудня 1948 року Кривоніс через засідку потрапляє до рук МГБ. Засуджений 1949 року Івано-Франківським Військовим трибуналом за участь в УПА на 25 років позбавлення волі. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з урками. Згодом повторно дістав ще 25 років за “участь у націоналістичному угрупуванні”. 1956 рік – Комісія Верховної Ради СРСР скоротила термін покарання до 10 років. У 1963 році Симчича звільнили. Однак 30 січня 1968 року він знову заарештований. Після тривалого тяжкого слідства, більшість часу якого Симчич перебував в одиночній камері, навіть “справедливе” радянське правосуддя не змогло довести жодних “нововиявлених злочинів”. Аби не звільняти запеклого ворога радянської влади, у грудні 1969 року Президія Верховної Ради СРСР скасувала постанову від 1956 року. Верховний Суд СРСР своїм рішенням від 20 січня 1970 року направив Симчича відбувати покарання аж до завершення терміну – 30 січня 1982 року.
У 1976 році Симчич звертався до Комісії з прав людини ООН. 14 липня 1978 року адміністрація табору викликала Симчича за його заявою про те, що на кінець 1977 року він уже відсидів 25 років. Спостережна комісія відмовилася подати його справу на подальший розгляд, бо “в’язень Мирослав Симчич не став на шлях виправлення” (тобто, відмовився засудити свою участь в УПА та співпрацювати з КДБ).
1979 року Мирослав Симчич подав заяву в МҐБ і в КДБ з проханням або перевести його назад до 35-го табору Пермської області, в якому утримувалися політичні в’язні, або до Запорізької області (його сім’я жила в Запоріжжі), оскільки в новому таборі з його здоров’ям умови надто тяжкі, і дружині дуже важко до нього добиратися. На вимоги писати листи російською мовою Симчич відповідав, що не писав і не писатиме російською. Після тригодинної розмови з Симчичем працівник Пермського УВТУ полковник Карпов сказав йому: “Я бачу, вас не перевиховали
за 27 років, а я тим більше не берусь. Залишайтеся зі своїми переконаннями”.
22 січня 1982 в Запоріжжі в помешканні дружини Мирослава Симчича за її відсутності був проведений таємний обшук. Упродовж півтори години невідомі щось робили в квартирі. Міліція, яку викликали сусіди, відмовилася вживати будь-яких заходів.
1982 Мирослав Симчич, не виходячи на волю, визнаний судом особливо небезпечним рецидивістом і засуджений за ст. 187-І КК УРСР на 2,5 років таборів “за наклепи на радянський державний і суспільний лад”.
У 1980-х роках в журналах Західної Німеччини, Канади і США було опубліковано декілька листів-заяв Симчича, зредагованих і надісланих туди Валерієм Марченком.
Звільнений у 1985 році. Усього відбув в ув’язненні 32 роки, 6 місяців і 3 дні.
Ще рік після звільнення перебував під наглядом. Навіть після проголошення Незалежності України міліція Запоріжжя “за звичкою” приходила перевіряти особливо небезпечного злочинця.
У 2008 році в Коломиї йому було встановлено прижиттєвий пам’ятник.
11 травня 2013 року Мирослав Симчич став Почесним громадянином Львова.
Нині Мирослав Симчич на пенсії. Живе у м. Коломиї Івано-Франківської області, почесний громадянин Коломиї.
Член Коломийської міськрайонної станиці Братства ОУН-УПА Карпатського краю.
15 листопада 2017 року за поданням Івано-Франківської обласної прокуратури Косівський районний суд реабілітував Мирослава Симчича.
Нагороджений Орденом Свободи 21 серпня 2015 р., Орденом “За заслуги”
ІІІ ступеня 26 листопада 2005 р., та ювілейною медаллю “25 років незалежності України” у 2016 році.
Просимо врахувати незламність та великий особистий подвиг сотенного УПА та багаторічного політв’язня Мирослава Симчича (Кривоноса), значення його постаті у боротьбі та утвердженні української держави, повагу і визнання українського народу, яскравий приклад високого служіння нації і державі, а також самовіддану боротьбу за незалежність України та присвоїти Мирославу Симчичу звання Героя України.
Прийнято на другому пленарному
засіданні дев’ятнадцятої сесії
Івано-Франківської обласної ради
сьомого демократичного скликання
22 грудня 2017 року
