Стенограма пленарного засідання (08.09.2023)
С Т Е Н О Г Р А М А
УРОЧИСТОЇ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТОЇ СЕСІЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ
ВОСЬМОГО ДЕМОКРАТИЧНОГО СКЛИКАННЯ
від 08.09.2023 р.
О.Сич. Шановні пані і панове! Шановні колеги-депутати! Кілька хвилин контрольного часу. Будь ласка, займіть ваші робочі, незвичні дещо місця, і будемо розпочинати нашу урочисту сесію. І колеги, запрошені, так само, будь ласка, вже шукайте своє місце, присідайте і долучайтесь до нашої роботи.
Ігор Михайлович Шевчук, не забувайте, що сьогодні працює лічильна комісія. Нам трошки важко було переносити сюди електронну систему голосування.
Шановні пані і панове, шановні колеги! Точність – це королівський привілей. 12:00 – згідно з графіком розпочинаємо нашу роботу.
Отож, до обласної ради восьмого демократичного скликання обрано 84 депутати.
За результатами реєстрації в цій імпровізованій сесійній залі присутні 57 депутатів,
відсутні 27, з них: у відрядженні – 12, на лікарняному – 1, у відпустці – 2, з інших поважних причин – 6 депутатів, з невідомих причин відсутні так само 6 депутатів, можливо, вони ще приєднаються і дореєструються.
Відповідно до статті 46 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та пункту 5.2. Регламенту обласної ради двадцять четверта сесія обласної ради є правомочною і оголошується відкритою.
(Звучить Гімн України).
(Звучить молитва).
Шановні колеги-депутати! У роботі сесії беруть участь голова обласної державної адміністрації – начальник обласної військової адміністрації Світлана Василівна Онищук, наш добрий товариш, колега і партнер – голова Полтавської обласної ради Біленький Олександр Юрійович.
(Оплески).
Галицький міський голова, на території якого честь ми маємо сьогодні перебувати, Олег Михайлович Кантор.
(Оплески).
Керівники правоохоронних органів і багато запрошених людей.
На сесії також присутні народні депутати України – Олена Василівна Вінтоняк…
(Оплески).
Олександр Борисович Матусевич…
(Оплески).
Оксана Василівна Савчук…
(Оплески).
Ігор Павлович Фріс.
(Оплески).
Я не пропустив нікого?
Голоси з площі. (Без мікрофона).
О.Сич. Традиційно інформую, що обласне телебачення “Галичина” вже традиційно в умовах воєнного часу не здійснює пряму трансляцію сьогоднішнього пленарного засідання, однак усі бажаючі матимуть змогу переглянути хід сесії у запису.
Водночас так само традиційно прошу присутніх у сесійній залі до завершення сесії не поширювати у соцмережах інформацію про нашу роботу. Окремо це прохання адресую колегам-депутатам Назарію Іваніву та Ігорю Дебенку.
(Оплески).
(Сміх).
Шановні колеги! А зараз хвилиною мовчання я прошу вшанувати пам’ять українських воїнів, дітей, дорослих, цивільних, всіх громадян Української держави, які загинули під час
брутальної московської агресії.
(Хвилина мовчання).
Дякую. І наш окремий уклін родинам тих загиблих героїв, що полягли у боротьбі за незалежність України, мешканців Галицької міської територіальної громади.
А зараз дозвольте мені від імені всіх вас, шановні колеги, привітати зі святом Різдва Пресвятої Богородиці, привітати наших колег – Марію Володимирівну Савку, Марію Олександрівну Рудик. Дай Боже вам міцного здоров’я на багато років щасливого життя в щасливій та успішній Україні, нехай Матінка Божа вас оберігає.
Привітаймо, друзі!
(Оплески).
Колеги, у нас в проекті порядку денного тільки одне питання, і попередньо на нараді з головами фракцій ми домовились, що інших питань ми вносити не будемо. Це питання “Про 1125-річчя від часу першої згадки про місто Галич”.
Якщо ви не заперечуєте, і хоч наша сесія урочиста, але дотримуємось Регламенту, ставлю на голосування за основу і в цілому саме такий порядок денний. Не заперечуєте?
Нагадую, що у нас немає електронної системи, тому прошу по-старосвітському шляхом підняття рук, підняти, коли я поставлю на голосування, при цьому згідно з нашим Регламентом для цього заповнювати окремі бюлетені не потрібно.
Отож хто за затвердження такого порядку денного? Прошу голосувати. За? Дякую. Прошу опустити. Проти? Утримався? Будь ласка.
І.Шевчук. 57 – за.
О.Сич. 57 – одностайно. Дякую, друзі.
Ну, і розглядається питання “Про 1125-річчя від часу першої згадки про місто Галич”.
Проект рішення, шановні колеги, нехай символічний, але він є у вас на окремому аркуші, знову ж таки згідно нашого Регламенту. А до доповіді я запрошую Мирослава Михайловича Волощука – доктора історичних наук, професора кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Будь ласка.
М.Волощук. Вельмишановний голово, шановні депутати, колеги, всі присутні, друзі! Такого штибу доповідь чи лекцію на цих Галицький пагорбах мені особисто доводиться проголошувати вперше, попри неодноразову участь в конференціях, семінарах, круглих столах, що проходили на базі Національного заповідника “Давній Галич” чи моєї альма-матер – Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Тим паче, йдеться про таку річницю, тим паче, за таких тяжких для наших людей і держави обставин. Від цього ще більша відповідальність, ще наполегливіше, більш палке бажання продовжувати свою сродну працю допоки Збройні Сили України забезпечують таку можливість і допоки кожен з нас за потреби не взяв до рук зброї і не став до лав Збройних Сил України.
Водночас в цю мить в завданнях, що переді мною, – це простими і зрозумілими словами коротко оповісти складні, протяжні у часі процеси, які мали місце у цьому колись величному місті, – також далеко не з легких. Історія – це не театралізована казка, де все подається у героїчних яскравих тонах. Професійні сюжети історії часом відмінні і йдуть від підручникового
офіціозу, шкільного курсу. Нерідко висновки, яких ми доходимо під час студій з тих чи інших причин ніколи за життя історика-професіонала не оприлюднюються, або ж оприлюднюються іноді після смерті. Адже реальна мета історії – допомагати політикам, в тому числі моделювати сьогодення, впевненіше дивитись в майбутнє за результатами вірно зроблених висновків з минулого, – нерідко ігнорується.
Разом з тим, вкотре констатую: історики і всі представники-гуманітарії, гуманітарного цеху за останні понад 35 років і навіть більше часом за дуже невдячних обставин, та все ж робили свою роботу. Слова німецького канцлера Отто фон Бісмарка про те, що ворог йде туди, де програє вчитель і священник, за теперішніх умов має цілком чіткі географічні обриси.
Для професійного історика в цілому історія є наслідком сукупності благочестивих і грішних вчинків конкретно взятих людей в конкретно локалізованій місцевості, в певному часовому відрізку. Від дій сильних світу цього, пересічних мешканців складається загальна мозаїка історичних процесів та тло наслідків. Не позбавлена цього історія Галича, Галицької землі, Галичини, її жителів, котрі й досі через понад 850 років продовжують іменуватись галичанами. До слова, в європейській історії це один із лише кількох випадків, коли місто на піку свого розвитку і величі дало назву громаді, що мешкала не тільки у самому місті, а й на його далекій периферії. Поняття “галичани” вперше фіксується джерелами 1138 року, воно посеред нас лунає досі. Всі ми – Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська… і напевно, не тільки, області, мешканці вважаємо себе галичанами.
Життя людини на пагорбах, що перед вами, не припинялось ніколи від часів, коли тут було закладено поселення мисливців на мамонтів, і аж дотепер. Археологічно край презентовано ледь не всіма поширеними в Центральній Європі археологічними культурами від трипілля до слов’янських і неслов’янських спільнот середньовічної доби. Однак так званий “золотий час” Галича, Галицької землі – це, без перебільшення, середньовіччя. Від знаменитої Галичиної могили, свого роду скандинавської імітації безтілесного поховання, на Крилоському городищі легендарного засновника або володаря міста, до величних церковних і фортифікаційних комплексів, що височіють на околицях Галича й досі.
В основу ж відзнаки, цьогорічної відзнаки першої згадки про місто взято, як відомо,
інформацію з двох джерел: посталої на межі 11-12 століть на Київських пагорбах “Повісті временних літ” та написаних на початку 13 століття “Діянь угорців”, автор яких не відомий, хоча із західноєвропейською університетською освітою на той час.
Саме “Діяння” і “Повість временних літ” містить нотатку і дату про переселення мадярів до Дунайської низовини, коли ті проходили 898 року мимо Києва. Це в “Повісті временних літ”. У “Діяннях” натомість описано проходження мадярів Галицькою землею, але немає жодного в цьому випадку датування. Інформація з обох джерел непевна, має відбиток тогочасної
пропаганди, але навіть порівнюючи її з першими згадками про інші українські міста, наприклад Київ, перша згадка про Галич набагато міцніша у своїй основі. Відчуваючи цю міць, мабуть, саме тому за часів Радянського Союзу ще 1988 року Галичу було відмовлено в належному святкуванні дати, на яку він справедливо заслуговував.
Галич поряд з Києвом, Черніговом, Переяславом, Волинським Володимиром, Перемишлем та Холмом – один з найважливіших осередків українського державотворення, але водночас на перетині історії цілої низки європейських країн і народів. Поряд з великим Новгородом, який підкорений московитами за часів царя-государя Івана III в 1471 році, і теперішнім хорватським Дубровніком, Галич третій у середньовічній історії на свій час – центр з переважаючими ознаками республіканської форми правління… Тут, у Галичі, завжди мешкали міцні ґазди, відомі із джерел як галицькі бояри. У вирі історичних подій частково знищені, частково вигнані зі своїх земель, частково понижені у майновому і соціальному статусі. Вони були воістину патріотами своєї землі, нерідко різної ґенези, часто неналежно оцінені в історичних дослідженнях та не ушановані історичною пам’яттю.
Але водночас за свою понад тисячолітню історію Галич – це неодмінно князівська і королівська столиця кількох династій 12-14 століть, столиця держав так званих першої і другої Галицьких Ростиславовичів і Романовичів. З літератури частіше ми знаємо про так зване
Галицьке чи Галицько-Волинське князівство, але маємо розуміти, що володіння їхні виходили далеко за межі історичної і галицької землі. Вони були князями часом Києва, володіли Пониззям, Поділлям, претендували на Закарпатські сучасні терени.
Це столиця окремих династичних відгалужень – Чернігівських Ольговичів, Смоленсько-Київських і Волинських Мстиславовичів, а також угорських Арпадів. Тут важливо не плутати із сучасними мадярами. Це інша країна, у неї інша історія. Саме вони першими принесли на ці пагорби традиції королівського правління. Нащадки, як сини, так і доньки Галицьких правителів племені Володимирового з тих перших київських князів. Упродовж 12-14 століть посідали престоли Австрії, Болгарії, Угорщини, Чехії, одружувались і виходили заміж за представників найвищих еліт Східно-Римської імперії, тобто Візантії, Польських земель, Литви, Тевтонського ордену у Прусії, не кажучи про руські князівські родини.
Говорячи про гріховність і благочестивість у галицькій історичній ретроспективі, мусимо визнавати: серед колишніх галицьких князів є як і клятвопорушники і святі, як грішники, так і успішні полководці та дипломати, як боягузи, так і воїни.
Галич – це звісно місто із глибоким корінням Христової віри, з якою місцеві мешканці мали змогу познайомитись ще задовго до входження у володіння Київської метрополії, в системі володінь Вселенського Патріарха у Константинополі, християнства так званої “Київської традиції”.
Галич – це осідок Православного єпископа від середини 12-го століття і окремого Галицького митрополита – від початку 14-го. Саме тут, в Церкві Святого Пантелеймона, на початку 13-го століття зберігалась одна з найвеличніших реліквій Страстей Христових – фрагмент Животворящого дерева, на якому було розіп’ято Спасителя.
Галич – це місто, де функціонувало чимало чоловічих і жіночих монастирів, яких немає зараз, вочевидь, на чолі з Крилоським катедральним. Від другої половини 14-го століття Галич – це осідок і Католицького владики, місто діяльності католицьких чернечих орденів, зокрема францисканців, домініканців, згодом – місії єзуїтів.
До слова, в Галичі фіксується діяльність вигнаних із Західної Європи представників єретичних рухів. Тут мешкали громади караїмів, євреїв, що разом з тим, не створювало перешкод співіснуванню. Саме з благословення православного Галицького митрополита Антонія у 1387 році володар Молдови добився висвячення Глави православної церкви Єремії. Саме з цих
пагорбів бере початок історія церкви Молдови, звідси беруть витоки й державотворчі процеси Молдавського князівства. Галич при цьому залишався центром освіти, історієписання, згодом – осередком книгодрукування.
Галич – це місто на Магдибурзькому праві, самоврядуванні, без якого ми не уявляємо теперішнього функціонування громад. Галич – це резиденція воєводи, старости і каштеляна, які в структурі Галицького староства Руського воєводства, Королівських володінь Литовсько-Руської династії ягелонів, французьких валуа, трансільванських баторіїв, шведської родини Ваза, саксонських Веттенів чи інших монархів, часом руської або напівруської, тобто, української ґенези, – впродовж 14-18 століть дбали, бо мусіли дбати про розвиток міста, околиць, місцевих громад русинів, тобто, українців, поляків, німців, караїмів, євреїв і так далі. Адже самі нерідко з походження були русинами, поляками, представниками інших громад.
Воїни-галичани – учасники всеможливих битв і кампаній від трагічної на річці Калка 1223 року, в цьому році 800 років минуло, з монголами, до подій Першої та Другої світових воєн.
Вихідці з Галича – учасники паломництв, Христових походів на Близький Схід і проти турок-османів. Галицька корогва особливо відзначилась у битві проти Тевтонського ордену під Грюнвальдом 1410 року. Галицькі мужі завжди вміли поводитись зі зброєю, не бракує галичан і в теперішніх лавах Збройних Сил України, за що їм низький уклін, а загиблим вічна пам’ять і царство небесне.
Галич – це місцеве місто-монополіст у свій час на видобуток і торгівлю сіллю, свого роду “біле золото” середньовіччя. Прибутки від неї швидко перетворили його пересічних мешканців, отих міцних ґаздів на одних із найбільш заможних, вільних, а відтак озброєних, спроможних чинити опір чисельнішим і часто сильнішим чужинцям як зі Сходу, так і з Заходу чи Півдня, брати участь у зовнішньоторговельних операціях далеко за межами рідного краю, засновувати там поселення чи поповнювати ряди мешканців західноєвропейських міст, входити із елітами сусідніх країн у тісні сімейні, родинні зв’язки, ба, навіть здобувати вищу освіту в тогочасних європейських університетах, проникати на двір і робити кар’єру в оточенні сусідніх королів, королев. Соляні промисли Прикарпаття і Карпат й досі діють, як відомо, мають шанс на друге життя після часткової втрати контролю над тими покладами солі, які на сході України.
Галич завжди був привабливим для іноземних купців, як і зараз він стає привабливим для туристів. Тут були мандрівники і торговці арабського світу, половецьких, татарських володінь, у степу і за степом, Фландрії, сучасній Бельгії, Литви, країн Балканського півострова, не кажучи про найближчих сусідів за Карпатами і Дністром.
Галич має свою тисячолітню історію, яка потребує нового дослідницького подиху. До слова, це єдиний міський центр, котрий має свій спеціалізований збірник наукових праць, наразі у двох серіях, з можливістю розширення на третю чи четверту, завдяки власне Василю Степановичу Іваночку (видавництво “Лілея-НВ”), який теж присутній на заходах сьогоднішнього дня. Ні Київ, ні Чернігів, ні Переяслав такого не мають. Однак все одно, пам’ятки, що перебувають під охороною держави, ніколи не заговорять до пересічного любителя історії, якщо їх систематично належно не досліджувати. В дану мить ми стоїмо на території однієї з найбільших за площею та водночас найменш знаних історичній пам’ятці – Старостинському замку.
Крім того, жоден храм Галича, починаючи від Успенської катедри, закінчуючи церквою Святого Пантелеймона, не має ще своєї окремої праці, окремої монографії, окремої книги. І це слугує додатковим підтвердженням моїх слів. Писемні джерела, які сотні років зберігаються в архівах України і світу, а я із власного досвіду знаю, що кажу, бо це десь півтора десятка країн, ніколи самі себе не опублікують, не потраплять у широкий вжиток, не заговорять до читача, якщо на те не буде належної підтримки вченими.
Галич, який оселянився в силу різних складних причин і обставин, втратив столичне значення, бо якщо б Галич був столицею, він би виглядав інакше, так, як виглядають інші князівські столиці станом на тут і тепер. І це добре відомо. Завдяки цьому з одного боку він краще відкрив себе для археологічних студій, починаючи ще з 19-го століття, однак з іншого, ніколи не поверне своєї історичної слави і величі у працях дослідників, якщо ті не відбуватимуть систематичної допомоги.
Коли, як не зараз про це говорити? Згадаймо слова британського прем’єр-міністра сера Вінстона Черчилля, якому під час війни із гітлерівською Німеччиною принесли на підпис бюджет Сполученого Королівства без статті видатків на культуру. Де культура? – спитав прем’єр-міністр. І був правий.
За що воюють Збройні Сили України? В тому числі за нашу історичну пам’ять, за нашу ідентичність, за право на самобутність, соборність і незалежність, величним символом яких є Галич.
Дякую всім за увагу. Слава Україні!
Голоси з площі. Героям слава!
(Оплески).
О.Сич. Навзаєм від імені всього депутатського корпусу дякуємо вам, шановний Мирославе Михайловичу, за таку змістовну доповідь. Успіхів вам в подальших наукових дослідженнях і звершеннях, зокрема і в контексті Галича.
(Оплески).
Шановні колеги! Очевидно, що це не потребує запитань, не потребує обговорення. Тому я просто ставлю на голосування згідно нашого Регламенту, законодавства проект рішення, який є чисто символічний: взяти до відома ту інформацію, яку ви сьогодні заслухали.
У вас, нагадаю, що ми колись так працювали, у вас є роздані бюлетені, зараз ми голосуємо руками, а потім вже ви заповните, і члени лічильної комісії їх зберуть.
Тому хто за той проект рішення, який у вас є, аби взяти до відома інформацію? Прошу голосувати. За? Дякую. Прошу опустити. Проти? Утримався? Немає.
І.Шевчук. (Без мікрофона).
О.Сич. 58 – за. Дякую. А тепер, шановні колеги, у кожного з вас розданий бюлетень. Підпишіть його, поставте “за”, “проти” чи “утримався” і віддайте члену лічильної комісії.
Я ручку можу передати по рядах, якщо не маєте.
Голоси з площі. (Без мікрофона).
О.Сич. А, вони вже заповнили.
Ігор Михайлович, візьміть у нас бюлетені.
Ну, і нагадую, що після підрахунку бюлетенів в протоколі буде зафіксована саме та кількість, яка відповідатиме кількості зданих бюлетенів.
В.Гладій. До привітання запрошуємо голову обласної ради Олександра Максимовича Сича.
О.Сич. Галич – це наша історія, це наша слава, це місце нашої сили.
Галич – це візитівка нашого краю, історична візитівка, і я часто це повторюю, так само, як політичною візитівкою чи візитівкою політичної історії є постать Степана Бандери, як візитівкою галузі культури, галузі літератури – це є постать Василя Стефаника, як нашої природно-ландшафтною візитівкою є Говерла. Ніхто цього не має, маємо ми. Можливо, ще щось інше будемо вичленювати і вимовляти до цього переліку. Це те, по чому нас знають в Україні, і не тільки в Україні.
Повсякдення зазвичай не цінується. Для нас Галич є повсякденним, в той же час Галич – це давня столиця королівської, європейської могутньої Галицько-Волинської держави.
Галич – це місто, яке дало, як сьогодні вже казав пан професор, назву народові і навіть
більше, назву цілому величезному європейському регіонові. Як відомо, Галичина є Східна і Західна. До Східної Галичини входять відомі нам три галицькі області, хоча в часи найкращі влада Галича була значно ширшою, але ядро – це Івано-Франківська, в такій послідовності… Львівська і Тернопільська області, але Західна Галичина – це також два польські воєводства – Підкарпатське і Малопольське зі столицею у Кракові. А українська Галичина має столицю у збудованому галичанами містові Львові.
Я завше повторюю: єк не буде порєдку, то галичани прийдуть і його наведуть, бо мають право, бо збудували.
5 млн українців із названих мною областей тішаться тим, що вони галичани, ідентифікують себе галичанами, але тільки ми маємо честь і право на території Прикарпаття мати це місто, іменем якого сьогодні називають себе 5 млн, а очевидно, більше українців. Може не називають себе так мешканці Західної Галичини, хоча по факту вони теж галичани, і їм назву дало місто Галич.
Панове, не даремно кожен колонізатор – польський, угорський, а особливо московський – намагався зруйнувати Галич і принизити його велич. Тому що кожне поневолення тіла починається із поневолення духу. Кожен колонізатор, а особливо московський, намагався поневолити наш дух, руйнуючи нашу історичну історію, силу і славу.
Нашим обов’язком як громадян незалежної Української держави є підняти Галич з того… я не кажу, що мимовільного, але цілеспрямованого забуття, в яке його занурили всі колонізатори, повторюю ще раз, а особливо московський, і довший час неукраїнська, промосковська, постсовєцька влада в Україні в час формально існуючої Української держави. При цьому висловлюю переконання і пропозицію, а це, очевидно, що буде, будуть зміни до Конституції України, аби при внесенні змін до Конституції України, прохання до вас, панове народні депутати, в її преамбулі була внесена позиція про спадкоємність сьогоднішньої Української держави від всіх форм Української державності протягом тисячолітньої історії, не буду їх ще раз перераховувати, часто це роблю, а зокрема, щоб була зафіксована в Конституції спадкоємність нашої
нинішньої Української держави від величної, могутньої Галицько-Волинської держави.
Оскільки я сказав про те, що варто піднімати наш теперішній Галич з історичного небуття на вершини теперішнього буття, то це залежить від кожного, залежить від нас, шановні колеги-депутати.
Я дозволю собі наголосити, що ми принаймні останні 5 років робили по можливості все залежне від нас, аби до цього докласти свої сили.
Так, ще 2018 року було ухвалено програму “Відродження Галича як давньої столиці України” на 2018-2021 роки. Ця програма слугувала в якості своєрідного підготовчого етапу, протягом якого з обласного бюджету на різні заходи на прославлення Галича ми виділили близько
2 млн. грн.
Тоді ж, 2018 року, обласна рада звернулася до тодішнього Міністерства культури України з проханням аналогічну програму для повернення слави Давнього Галича ухвалити на державному рівні. На жаль, від тодішнього Міністра культури України ми отримали відповідь десь такого змісту: “Ну, якщо Івано-Франківська обласна рада таку програму ухвалила, то немає доцільності її ухвалювати на державному рівні”. На жаль, це ставлення до сили, слави, величі Галича як такого вкрай величного пункту нашого державотворення.
Під час здійснення адміністративної реформи обласна рада в 2020 році, якщо пригадуєте, колеги-депутати, звернулася до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів також з проханням назву Івано-Франківського району змінити на Галицький з перебуванням адміністративного центру в Івано-Франківську, і таким чином підняти нинішній престиж королівської столиці давньої Галицько-Волинської держави. На жаль, наше звернення залишилося без відповіді. Вважаю, що воно має право на життя, є актуальним, і, панове народні депутати, я хотів би, аби ви це активізували.
В 2021 році Івано-Франківська обласна рада ухвалила програму “Відзначення 1125-річчя від часу першої згадки про місто Галич” та звернулася до вищих органів державної влади щодо належного відзначення цього ювілею і на державному рівні. Як також звернулася до громад і регіонів, що входили до складу Галицько-Волинської держави, з проханням фінансово допомогти Галицькій громаді належно підготуватися до відзначення ювілею. За рідкими винятками це звернення, на жаль, так і залишилося без позитивної реакції. І такими позитивними винятками є Івано-Франківська та Бурштинська територіальні громади, які пішли назустріч Галицькій громаді і віддали належне її славі, силі та історії.
Ухвалена нами обласна програма передбачає цілий ряд заходів, очевидно, всі їх я перераховувати не буду, але головніші з яких є в стані реалізації:
– реконструкція центрального міського майдану – Майдану Різдва;
– благоустрій відпустового місця Галицької чудотворної Матінки Божої;
– випуск з бібліотеки праць “Галич”;
– перевидання альбому “Галич давній і сучасний”;
– видання монографії професора Миколи Кугутяка “Монастирі давнього Галича”;
– видання монографії науковиці Надії Руско “Духовні осередки Галицького краю”;
– проведення наукових конференцій, різноманітних промоційних заходів і тому подібне.
Загалом у рамках цієї програми та за іншими рішеннями обласної ради з обласного бюджету на потреби Галицької громади протягом 2021-2023 років спрямовано більше 22 млн. грн. І це наш вклад у розвиток теперішнього Галича.
Рішенням Івано-Франківської обласної ради 2023-й рік оголошений на Прикарпатті Роком Княжого Галича й протягом вересня цього року в області коштом обласного бюджету здійснюється відповідна інформаційно-просвітницька біґ-бордова кампанія.
Для вшанування науковців, журналістів, літераторів, митців, архітекторів, будівельників й загалом багатьох тих людей, що доклалися до дослідження, висвітлення, поширення слави давнього Галича і його розбудови заснована ювілейна медаль “Галичу 1125”. І кращих представників з категорії тих людей, яких я назвав, ми сьогодні вшануємо на цій сесії.
Шановні колеги! Врешті наша сьогоднішня урочиста сесія – це наша символічна данина древньому славному Галичу.
Я вітаю з цим ювілеєм всіх мешканців Прикарпатського краю, я вітаю з цим ювілеєм
мешканців міста Галича і Галицької міської громади. Я бажаю якнайскорішої нам величної національної української перемоги і Господньої ласки в побудові могутньої, належно впорядкованої і сильної, з належним місцем у світі Української держави.
Слава Україні!
Слава княжому Галичу!
Голоси з площі. Героям слава!
(Оплески).
О.Сич. Колеги, запрошую до вітального слова голову обласної державної адміністрації – начальника обласної військової адміністрації Світлану Василівну Онищук.
С.Онищук. Слава Ісусу Христу! Слава Україні!
Шановний пане голово, шановні панове депутати, дорога Галицька громадо і всі, хто сьогодні присутні!
24 серпня ми відзначили 32-гу річницю відновлення незалежності нашої держави, саме відновлення, тому що Україна має тисячолітню історію, і Галич – яскраве свідчення цього.
У 898 році вперше згадується про місто Галич – колишній центр Галицько-Волинської держави, Галицько-Волинського князівства, наймогутнішу твердиню на південно-західних давньоруських землях.
В історії українського народу Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно вагому роль, ставши після занепаду Києва новим центром політичного та економічного життя, в той же час об’єднавши велику частину етнічних українських земель. Понад 100 років позиція Галицько-Волинського князівства суттєво впливала на політичні процеси тогочасної Центральної Європи. Проте у 1340 році Галицько-Волинське князівство, ослаблене боротьбою з татарами, боротьбою між боярами та князями, стало об’єктом агресії з боку сусідніх держав і, на жаль, не змогли зберегти свою незалежність.
Тому сьогодні нам треба бути єдиними, як ніколи, берегти і зберігати свою державу, щоб побороти московську орду, щоб не стати тінню на камінні історії.
Цього року ми відзначаємо 1125-річчя з часу заснування Галича. На жаль, не так святково, як би ми могли відзначати в мирний час, але ще з більшим усвідомленням того, що ми нащадки славного роду.
Сьогодні ми горді з того, що ми – українці, нація, яка вже понад пів тисячі днів віддає гідну відсіч ворогу, який за нас чисельніший, в якого набагато більше озброєння. Про відвагу та безстрашність наших захисників і захисниць знають без перебільшення на всіх континентах світу, українцями захоплюються, українцями надихаються, адже в перші дні повномасштабного вторгнення росії на наші рідні землі ми не злякались, а навпаки – ми об’єднались, ми стали великою родиною, щоб перемогти ворога у цій несправедливій, нерівній кривавій війні. Ми створюємо міцний фундамент, щоб ні в кого навіть не було такого бажання зазіхати на нашу землю, на нашу власну історію, на нашу територію.
Так, Україна сьогодні б’ється, вона б’ється за рідну землю, за свої рідні території, за власну історію, за свою ідентичність, самобутність, а найбільше вона б’ється за свій незламний народ. І незважаючи ні на що, ми переможемо, ми обов’язково переможемо, тому що ми – українці, ми нащадки славного роду.
Слава Україні! Слава нашим героям!
(Оплески).
О.Сич. Панове, з приємністю я запрошую до слова нашого товариша і колегу, партнера, нагадую, що ми підписали Меморандум про співпрацю, – голову Полтавської обласної ради Олександра Юрійовича Біленького.
О.Біленький. Шановний Олександре Максимовичу, шановна президіє, шановні колеги-депутати, шановні парламентарі! Мені дуже приємно сьогодні мати слово на таких урочистостях, які присвячені 1125-річчю міста Галича, де ми зараз знаходимось, на території Галицької фортеці, на Галицьких пагорбах. Я до цього тільки знав Печерські пагорби. Місце неймовірної енергетики та сили.
Хочу сказати, що сьогодні велика делегація Полтавщини знаходиться на вашій благословенній землі, це більше 35 голів громад, що є більшою половиною кількості громад Полтавщини, всього їх 60, і нам дуже приємно співпрацювати, брати у вас досвід тієї діяльності громад Івано-Франківщини, які ви успішно просуваєте на своїй землі.
Дуже приємно говорити про нашу спільність, дуже приємно говорити про місто Галич, про Галицько-Волинське князівство, міць і твердь України-Руси, в той час, коли… на території москви була багнюка і лазила всяка нечисть, до речі, як і досі.
(Оплески).
Ми, українці, – нащадки великої нації, і зараз, коли йде війна, пліч-о-пліч захищають Україну хлопці та дівчата з Галичини та Наддніпрянщини, Буковини та Одещини, ми однозначно переможемо, тому що у нас є дух, є сила, є воля перемогти, захистити свою державу, і ми дякуємо за це Збройним Силам України.
Але між нашими областями теж є дуже багато спільного в культурному сенсі. Хочу сказати, що Івано-Франківська область і Полтавська область схожі, схожі тим, що ми підписали Меморандум про співпрацю, схожі тим, коли були перші згадки про Галич, були перші згадки про місто Лубни на Полтавщині, схожі тим, що косівська кераміка і опішнянська кераміка є ідентичними, решетилівська вишивка – білим по білому, килимарство, і сьогодні ми хочемо презентувати місту Галичу той гобелен, який передали майстри з Решетилівки, де розвинуте рослинне килимарство, яке є нематеріальною культурною спадщиною України…
(Оплески).
О.Сич. Трьохметровий, такий собі килимчик.
О.Біленький. Так. Тобто, у нас дуже багато спільного. Дуже багато спільного, навіть те, що ми з Олександром Максимовичем обрані на нові терміни голів обласних рад…
(Оплески).
О.Сич. Два Олександри…
О.Біленький. Україна – єдина, вона єдина, як ніколи.
Я хочу побажати вашому зібранню, всім жителям Франківщини сили, міцності духу, здоров’я всім тим, хто чекає наших воїнів-захисників, дочекатись. Ми однозначно переможемо.
Слава Україні!
Голоси з площі. Героям слава!
(Оплески).
О.Сич. Колеги, і з особливою приємністю так само я запрошую до слова, до вітального слова міського голову міста Галича, теперішнього Галицького князя Олега Михайловича Кантора.
(Оплески).
Я би навіть пропонував внести якісь зміни в законодавство, і там, де є історична традиція, називати очільників місцевих громад, як називали в історії. В Галичі були князі, значить, “князь”, не “голова”.
О.Кантор. Слава Ісусу Христу!
О.Сич. Слава навіки Богу Святому!
О.Кантор. Всечесний отче Василю, шановний Олександре Максимовичу, Світлано
Василівно, шановні депутати Верховної Ради і дорогі депутати обласної, і самі найдорожчі – депутати Галицької міської ради!
(Оплески).
Сьогодні всі дороги ведуть до Галича…
І я маю велику честь від імені жителів нашої територіальної громади сердечно вітати вас у древньому і молодому Галичі, який у ці дні відзначає 1125 років з часу першої письмової згадки про місто – дату знаменну для всієї України!
Прилучення до історичних коренів, одвічних духовних джерел народу з новою силою і виразністю розкриває перед нами зв’язок часів і поколінь.
Усе, що прожито й пережито нашими попередниками, – то не просто минувшина, повита туманом і пилом забуття.
Наші пращури, діди, батьки звертаються до нас крізь століття і роки, нагадуючи про велич і славу нашої рідної Галицької землі.
Не злічити історичних віх, духовних і матеріальних пам’яток – усього чим увійшла
Україна у світову цивілізацію.
Почесне місце серед них займає Галич – дивна перлина, що осяває нашу історичну пам’ять.
Галич – це доказ генетичної спроможності нашого народу до державотворення, вміння зберегти й утвердити на карті світу свою державу.
Галицько-Волинське князівство успішно продовжило започатковані Київською Руссю традиції збирання українських земель, забезпечення їх неподільності. Згадаймо слова, які нещодавно сказав Блаженніший Святослав: “Київ і Галич – це та вісь, завдяки якій Бог творив історію українського народу”.
Тому недаремно величні постаті Ярослава Осмомисла, Романа Мстиславовича і Данила Галицького стоять врівень зі святим Володимиром, Ярославом Мудрим та князем Ігорем. Сама сивина давнини дає вагомий аргумент на користь того, що набуття Україною незалежності – це не випадковість, не наслідок збігу обставин.
Цеглини під цей історичний акт закладалися усіма поколіннями нашого народу.
Галич славився у краях далеких і близьких, як одне з найбільш розвинених та квітучих тогочасних міст.
З ним пов’язані справжні духовні злети. Свідчення тому знамените “Галицьке Євангеліє”, датоване ХІІ століттям, Галицько-Волинський літопис, шедеври храмової архітектури, які ми можемо побачити, якщо подивитись в тому напрямку. Це ХІІ століття.
Галич і Галицько-Волинське князівство увійшли в історію і як втілення високого міжнародного авторитету Русі-України, зв’язків з іншими державами. Фактично вже в ті часи тут був започаткований процес входження в Європу, який нині набув широких масштабів, глибини й інтенсивності. А ще галичани гідно вели себе у міждержавних стосунках, вміли постояти за свою територію та відстояти свої інтереси.
Такі відповідальні підходи, така державна зрілість демонструвалися у всіх сферах внутрішнього життя та міжнародної політики. У цьому історична заслуга міста над Дністром.
Водночас історія – це не лише предмет шани і поклоніння. Ми відповідальні за те, щоб вона не переривалася, а гідно продовжувалась сьогодні і завтра, і на наступні покоління. Маємо бути сумлінними її учнями й відповідальними творцями.
Це означає йти вперед, рішуче і виважено, звіряючи свою ходу з мудрістю та досвідом предків.
Своїм історичним прикладом Галич дає й інші наочні уроки нам, сучасникам, застерігає від помилок і прорахунків.
Один з цих уроків – це єдність і згуртованість, необхідність сильної, добре організованої і дієздатної влади, особливо у часи, коли вирішується доля держави. У свій час міжусобні чвари знесилили і знекровили давньоруську державу. Ослаблена, роздерта вона впала під ударами чужоземних завойовників. Тому наше вміння об’єднатися у важку хвилину, впевнений, допоможе перемогти російського агресора та здобути таку бажану перемогу.
Вірю, що наступний ювілей ми будемо зустрічати під мирним небом України! Адже наше щасливе майбутнє та міста з тисячолітньою історією – у мирі та затишку, добрі й злагоді, процвітанні у сім’ї європейських народів.
Високоповажні депутати! Я від себе особисто і від галичан хочу подякувати за постійну увагу до Галича та допомогу нам. Ви – справжні галичани! Дякую за розуміння, що сьогодні тільки від нас залежить майбутнє Галича. Лише від нашої активності залежить, чи ми не осоромимо честі великих предків княжого міста і чи вдасться нам відновити його велич! Тішить, що пам’ятаєте, звідки ми пішли і хто ми є на цій землі. Дух, традиції наших величних предків не можуть загубитися у віках!
У цей величний день бажаю всім зваженості та мудрості, енергії та оптимізму, віри в майбутнє та натхнення до дій!
Ще раз усіх вітаю з ювілеєм нашого княжого міста!
Слава Галичу! І слава Україні!
Голоси з площі. Героям слава!
(Оплески).
О.Кантор. Ще дозвольте, я завжди люблю з цим говорити, а після того…
Знаєте, мені надзвичайно приємно, Олександре Максимовичу, Світлано Василівно,
шановні депутати, я дуже хотів би, щоб ми один другого розуміли і поважали. Бо як би ми не намагались у своєму житті показувати, що ми вищі за когось, на все є Божа воля. І хочеться… я пригадую… правда, щойно сидів і не міг згадати, який то був день і місяць, який то був рік, напевно, ще 2021 рік, як я був у залі, був присутній на засіданні сесії обласної ради, я вас запрошував, я вас всіх запрошую. І сьогодні я хочу щиро подякувати, що ви нас підтримуєте. Я думаю, що ця підтримка не закінчиться, бо ми повинні розвивати те все надбання наших предків, і ми маємо доносити до наших діток і наступних поколінь нашу історію.
Всім вам, вашим рідним і близьким, вашим сім’ям, вашим родинам, нашим воїнам, завдяки яким ми тут зараз, дай Боже здоров’я, щастя, радості, Божого благословення і здійснення наших мрій. Я знаю, що мрія у всіх нас одна – перемога, і вона буде.
Хочу вас частіше бачити в Галичі. Будьте здорові, будьте щасливі!
(Оплески).
О.Сич. На продовження моєї пропозиції, аби ввести автентичне історичне найменування лідерів місцевих громад наш колега-депутат Олександр Леонідович Шевченко запропонував запровадити і символи влади. Скажемо, там, в козацьких полкових містечках була вага, а, скажемо, у Галичі, от корона.
Голоси з площі. (Без мікрофона).
О.Сич. А в опришків – топірець, бартка.
Голоси з площі. (Без мікрофона).
О.Сич. Це ж тільки ідеї, ми проект рішення не розробили, це ідеї.
Шановні колеги! Кожен з вас сьогодні на згадку про цей день, про цю урочисту сесію отримає подарунки від міської Галицької ради, і на згадку дещо ми вам підготували, – фотоальбоми, значки пам’ятні зі зразком давньої Галицької фрески. Просив би, щоб ви час від часу не забували їх вдягати. А колись люди будуть перепитувати, що це таке, – даруйте, це в честь 1125-річчя Галича.
І ще раз повернусь до того, про що я казав у своїй доповіді, ми на відзначення тих кращих людей, які у всіх сферах життя сприяють відновленню слави давнього Галича і сьогоднішній розбудові, заснували пам’ятну медаль – “Галичу – 1125”. Очевидно, що ми всіх не вшануємо на цій сесії, багато людей буде вшановано у своїх колективах або на інших заходах, от, але зараз так само дозвольте мені разом зі Світланою Василівною вручити нагороди тим людям, яких ми запросили на сьогоднішню сесію. Прошу.
Н.Зорій. Відповідно до розпорядження голови обласної ради від 7 вересня 2023 року
№ 640-р “Про нагородження ювілейною медаллю Івано-Франківської обласної ради “Галичу – 1125”, Положення про ювілейну медаль Івано-Франківської обласної ради “Галичу – 1125”, затвердженого розпорядженням голови обласної ради від 11.08.2023 № 580-р, з нагоди відзначення 1125-річчя з часу першої писемної згадки про місто Галич нагороджується за самовіддане служіння територіальній громаді, значний особистий внесок у відродження слави Галича та сприяння його розвитку Кантор Олег Михайлович – Галицький міський голова.
(Оплески).
За вагомий внесок у дослідження та популяризацію історії періоду Галицько-Волинського князівства – Біленький Олександр Юрійович – голова Полтавської обласної ради.
(Оплески).
Нагороджується за вагомий внесок у дослідження та популяризацію історії періоду
Галицько-Волинського князівства Кугутяк Микола Васильович – доктор історичних наук, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, автор монографії “Монастирі давнього Галича – духовні обереги української нації”.
(Оплески).
М.Кугутяк. Шановний Олександре Максимовичу, шановна Світлано Василівно, шановні депутати Верховної Ради, обласної ради, Галицької, шановні галичани!
В серпні, недавно, вийшли перші примірники цієї книги під назвою “Монастирі давнього Галича”…
(Оплески).
…і нам доводилось працювати більше 10 років, це не є така скороспільна праця, більше 10 років, оскільки приходилось займатись і дослідженням й польових пам’яток, і разом з тим залучати, і це особливості цього видання є, залучити широке коло писемних джерел 15-18 століть, в основному латиномовних. І доля цього видання, цього проекту Прикарпатського університету могла бути різною, але потрібно було її завершальний успішний варіант, і завдячуючи депутатам обласної ради, завдячуючи вам, шановні колеги, ми маємо змогу звітувати про те, що успішно цей проект завершився.
Я хотів би сказати, що це не єдиний проект, який є між Прикарпатським національним університетом і обласною радою, зокрема мається на увазі Прикарпатський університет,
факультет історії, політології, міжнародних відносин, оскільки за пів року до початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну нам вдалося завершити чотиритомне видання енциклопедії Західноукраїнської народної республіки, ось, і виявилось, і це видання було присвячене до 100-річчя української революції, і виявилось, що за своїм масштабом це видання… нічого подібного в Україні не було. Ось так.
(Оплески).
Я хочу сердечно подякувати вам за успішну реалізацію цього проекту Прикарпатського університету і обласної ради. Дякую вам, тому що це про нашу, сьогодні говорили, християнську і національну ідентичність. А що ж і ще, за що воюють наші воїни? За звичаї, саме за збереження наших звичаїв, обрядів, традицій і оцю християнську національну ідентичність, яка тут відображена. Дякую вам. Спасибі.
(Оплески).
Голоси з площі. (Без мікрофона).
(Оплески).
Н.Зорій. Запрошую до нагородження за вагомий внесок у дослідження та популяризацію історії періоду Галицько-Волинського князівства Волощука Мирослава Михайловича – доктора історичних наук, дослідника історії середньовічного Галича та Галицької землі, засновника центру медієвістичних студій при кафедрі національного університету імені Василя Стефаника.
(Оплески).
Боцюрко Володимир Іванович – доктор медичних наук, член Національної спілки краєзнавців України, тривалий час був відповідальним секретарем журналу “Галицький лікарський вісник”.
(Оплески).
Гловацький Володимир Михайлович – член Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України, лауреат премії імені Василя Стефаника, автор історичної трилогії “Романовичі”.
(Оплески).
Голоси з площі. (Без мікрофона).
В.Гловацький. Слава Ісусу Христу! О, то тепер мене чути на цілий Галич.
Шановне товариство! Хочу вам просто дві слові доказати, що ми опустили.
Що таке був Галич на той час? Галич мав на той час від 30 до 40 тис. населення, і по літописах від Галицьких воріт, де жеде-вокзал, і простягався аж до кінця Крилоса, і треба було 5 годин добре тьопати, щоби перейти Галич, от що таке був Галич. І в Галичі було 22 церкви, тоді, коли в Парижі і Лондоні було 3-4 церкви і 3-4 тисячі населення. От що таке був Галич. Це історична справка.
(Оплески).
Дякую вам за високу нагороду.
(Оплески).
Н.Зорій. Нагороджується Іваночко Василь Степанович – видавець досліджень історії Галицько-Волинського князівства, учасник археологічних експедицій, директор видавництва “Лілея-НВ”.
(Оплески).
Лукомський Юрій Володимирович – кандидат архітектурних наук, старший науковий співробітник відділу археології Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича, дослідник архітектурної спадщини Княжого Галича.
(Оплески).
О.Сич. Цей чоловік зі Львова регулярно власним коштом їде сюди, аби порпатись в нашій історії…
(Оплески).
Ю.Лукомський. Ну, ми копаємо глибоко, і це нам дає крила для того, щоб з силою дивитись у майбутнє.
Я вважаю, що Галич не вмре, оскільки його історія базована на серйозних історичних джерелах, і ми її власне постійно вивідуємо. Я хочу сказати, що дуже актуальними, завжди актуальними є слова львівського поета Ігоря Калинця, який сказав: “Залізно ідемо у гущі, несемо щити, як скрижалі, з Галича вітер цілющий, з Галича вітер державний”.
(Оплески).
Слава Україні!
(Оплески).
Н.Зорій. Нагороджується Олійник Володимир Євгенович – генеральний директор Національного заповідника “Давній Галич”.
(Оплески).
Нагороджується Ткачук Тарас Михайлович – археолог, завідувач відділу археології та відтворення історичних ландшафтів Національного заповідника “Давній Галич”.
(Оплески).
В.Олійник. Поки йшов “Давній Галич”, два слова, якщо можна.
Заповідник останні два роки дуже активно працює над популяризацією. А по чому міряти цю популяризацію? То я взяв слово, щоби навести, наскільки ефективно це вдається. Якщо в кращі роки, ще до ковіду, нас відвідувало 8 тис. людей, то минулого року це… ми пів року не працювали, бо була гаряча фаза війни, це вже було 20 тис., а цього року, умовно, по сьогоднішній день це вже 40 тис. відвідувачів.
Друге, минулого року і цієї весни всі ЗМІ облетіла звістка про те, що ми знайшли підземелля на Галицькому замку, то ми говоримо, що це справді тут, на цьому Галицькому замку, і рекомендуємо вам скористатись можливістю спуститись туди, нижче. Ми знайшли ще одну вежу Галицького замку – в’їзну розміром 16,5 на 22,5 метри. Юрій Лукомський, якого нагороджували, і Тарас Ткачук, якого зараз будуть нагороджувати, вам там проведуть екскурсію.
І третє, вам наприкінці роздадуть такі карти, те ж саме, хто здалеку, то скористайтесь можливістю, пізнайте Галич, тому що ми сьогодні теоретично про нього говорили, а треба власними ногами пройтися, послухати про цю величну історію. Дякую.
(Оплески).
Н.Зорій. Запрошую Ткачука Тараса Михайловича отримати нагороду.
(Оплески).
За увіковічення у творах мистецтва історії Галицько-Волинського князівства нагороджується Семак Ігор Миколайович – скульптор, автор меморіальної дошки “Ярослав Осмомисл у місті Галичі”, пам’ятника Королю Данилу у місті Івано-Франківську, скульптури “Галицький ангел”.
(Оплески).
Нагороджується за самовіддане служіння Галицькій територіальній громаді, значний особистий внесок у відродженні слави Галича та сприяння його розвитку Завірач Василь Петрович – парох Церкви Різдва Христового Української греко-католицької церкви селища Більшівці, ініціатор створення та встановлення макету “Святині давнього Галича 12-13 століть”.
(Оплески).
Голоси з площі. (Без мікрофона).
(Оплески).
Н.Зорій. Нагороджується Зіньковський Михайло Михайлович – депутат кількох скликань Галицької районної та міської рад, активний громадський діяч.
(Оплески).
Нагороджується Костишин Володимир Іванович – генеральний директор Національного заповідника “Давній Галич” (2014-2021 роки), депутат Галицької районної ради п’ятого та шостого демократичних скликань.
(Оплески).
До нагороди запрошується Леочко Степан Степанович – досвідчений лікар Галицької громади з багаторічним стажем роботи, депутат Галицької районної ради кількох скликань, активний громадський діяч.
(Оплески).
Голоси з площі. (Без мікрофона).
С.Леочко. Олександре Максимовичу, дарую вам цю книжку, написану мною, – “Рашизм – неофашизм 21 століття”, це відповідь рашисту Путіну і… Мєдвєдєву, які написали листа до Зеленського про те, що ми є єдиний рід, у нас єдина мова, єдина віра, один народ. На основі історичних даних мною… деякі свої, як кажуть, своє резюме, доказано, що це є все брехня. Я дарую вам цю книжку… Світлано Василівно, я вибачаюся, я вам тоже подарую…
Голоси з площі. (Без мікрофона).
С.Леочко. Шановні галичани, я був чотири рази депутатом Галицької районної лікарні…
Голоси з площі. Ради…
С.Леочко. Був заступником 25 років, районної ради. Знаю трохи історію Галича і так далі. Зрозумійте мене, вперше слово “Україна Галицька” появилось у 1189 році. Але слава велика Галича – Галичина. Не було б Галичини, не було б України.
Більше того, все-таки попередні… у липні 1942 року це прекрасне село Залуква було приєднано німцями до Галича. Радянська влада те все відкинула.
Більше того, у 1956 році небіжчик Хрущов, знаючи історію Галича, все-таки приєднав Рогатин, Бурштин і утворив Галицький район. На жаль, у нашій демократичній країні сам Галич, як то кажуть, відкинуто і Галицький район відкинуто.
Я звертаюся до вас як депутатів, бувший депутат чотирьох скликань звертаюся до обласної ради, до депутатів Верховної Ради, з того, якщо це є київська, як кажуть, телебачення і так далі, до пана Голови Верховної Ради Стефанчука, звертаюся до нього, щоб все-таки відновити Галицький район.
Я дуже дякую.
(Оплески).
Н.Зорій. За самовіддане служіння територіальній громаді нагороджується Пасічняк Любомир Васильович – директор Івано-Франківського коледжу фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України, заслужений працівник фізичної культури і спорту.
(Оплески).
Нагороджується Трачик Орест Антонович – Галицький міський голова (2006-2020 роки).
(Оплески).
Голоси з площі. (Без мікрофона).
(Оплески).
О.Сич. Ще раз вітаю всіх нагороджених. Це невеличка частка з тих, кого ще дальше чекають ці нагороди, і дозволю собі, шановне товариство, сказати, що насправді, ну, такі люди формують нашу Галицьку, нашу краєву Прикарпатську еліту. Вітаю!
(Оплески).
Ну, і порядок денний сесії вичерпаний. Дякую вам, особливо дякую колезі-депутату
Назарію Іваніву за те, що дотримав вимоги інформаційної безпеки.
Урочисту двадцять четверту сесію обласної ради восьмого демократичного скликання оголошую закритою.
(Звучить Гімн України).
Голова обласної ради Олександр Сич
Консультант Галина Кубік
