Івано-Франківська обласна рада
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБСАЙТ | Сайт працює в тестовому режимі | Стара версія сайту
MENUMENU

Про концепцію стратегічного розвитку обласного комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради “Дністровський регіональний ландшафтний парк імені Сергія Дідича”


УКРАЇНА
ІВАНО–ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСНА РАДА
Сьоме демократичне скликання
(Сімнадцята сесія)

РІШЕННЯ

 

від 15.09.2017. № 612-17/2017
м. Івано-Франківськ

 

Про концепцію стратегічного розвитку
обласного комунального підприємства
Івано-Франківської обласної ради
Дністровський регіональний
ландшафтний парк імені Сергія Дідича”

 

Відповідно до статті 43 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” обласна рада

вирішила:

 Затвердити концепцію стратегічного розвитку обласного комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради “Дністровський регіональний ландшафтний парк імені Сергія Дідича” (додається).

  1. Контроль за виконанням рішення покласти на заступника голови обласної ради С. Басараба, постійні комісії обласної ради з питань екології та раціонального природокористування (А. Левкович), з питань європейської інтеграції, міжнародного співробітництва, інвестицій та розвитку туризму (І. Дебенко).

 

Голова обласної ради                                                                                 Олександр Сич


ЗАТВЕРДЖЕНО
Рішення обласної ради
від 15.09.2017. № 612-17/2017

 

 Концепція стратегічного розвитку
обласного комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради
Дністровський регіональний ландшафтний парк
імені Сергія Дідича

 

 

ВСТУП

 Обласне комунальне підприємство Івано-Франківської обласної ради “Дністровський регіональний ландшафтний парк імені Сергія Дідича” створене рішенням Івано-Франківської обласної ради від 09.12.2016. № 348-11/2016 та є об’єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, яке виконує функції спеціальної адміністрації об’єкту природно-заповідного фонду місцевого значення “Дністровський регіональний ландшафтний парк”.

Дністровський регіональний ландшафтний парк як природно-заповідний об’єкт був створений рішенням Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів від 15.07.1993 р. на території Тлумацького та Городенківського районів з метою збереження унікального природного комплексу вздовж ріки Дністер на площі 19656,0 га.

Основними завданнями парку є:

– забезпечення управління територіями та об’єктами природно-заповідного фонду;

– забезпечення управління Дністровським регіональним ландшафтним парком;

– збереження біотичного та ландшафтного різноманіття регіону;

– збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об’єктів;

– підтримання загального екологічного балансу ріки Дністер;

– проведення науково-дослідної роботи щодо вивчення природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;

– створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони природних комплексів та об’єктів;

– проведення екологічної освітньо-виховної роботи тощо.

ОКП “Дністровський регіональний ландшафтний парк” у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також актами Власника, Положенням про Дністровський регіональний ландшафтний парк, іншими нормативно-правовими актами і Статутом підприємства

І. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Згідно з фізико-географічним районуванням Українських Карпат територія Дністровського регіонального ландшафтного парку розташована у Тлумач-Городенківському районі Прут-Дністровської області.

Територія парку простягається смугою шириною 1-2 км по стрімких схилах ріки Дністер та на прилеглих ділянках. Ця місцевість відзначається мальовничістю, наявністю багатьох пам’яток історії.

У рослинному покриві переважають молоді та середньовікові грабові насадження на стрімких схилах віком 20-50 років ІІІ бонітету, в комплексі з якими спостерігаються степові ділянки. Своєрідним і флористично багатим є трав’яний покрив лісів. Його складають такі види: купина широколиста, шоломниця висока, лазурник трилопатевий, апозерис смердючий, молочай мигдалевидний, зеленчук жовтий, осока волосиста, любка дволиста, лілія лісова, гніздівка звичайна, коручка морозиковидна. Тваринний світ – козулі, кабани, борсуки, лисиці, зайці.

В адміністративному аспекті територія Дністровського РЛП (надалі – Парк) охоплює 1 селищну (Чернелицьку, Городенківського району) та 21 сільські ради, локалізовані в межах двох районів Івано-Франківської області – Городенківського (Поточищенська, Семаківська, Михальчівська, Луківська, Незвиська, Раковецька, Корнівська, Копачинецька, Кунисівська, Городницька та Далешівська) та Тлумацького (Будзинська, Олешівська, Нижнівська, Долинська, Петрилівська, Делівська, Кутищенська, Ісаківська, Підвербцівська та Петрівська). В межах цих рад локалізовано 48 населених пунктів.

Аналіз охоплює усі селищну/сільські ради двох районів загальною площею 45198,8 га, на території яких рішенням Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів від 15.07.1993 р. було створено Дністровський РЛП площею 19556 га, що становить 43% від загальної площі сільських рад.

Географічне положення сільських населених пунктів на території Парку за показниками відстані до районного центру: мінімальна відстань становить 8 км для Кутищ Тлумацького району та 12 км для Городенківського району (Передівання Городницької с/р), максимальна – 30 км для Петрилова Тлумацького району та
34 км для Хмелевої Чернелицької селищної ради Городенківського району. Усі ці центри сільських рад мають відділення зв’язку, максимальна відстань від яких для інших населених пунктів, що їм підпорядковується, не перевищує 5 км
(ця проблема зараз не є актуальною з огляду на мережу стільникового зв’язку, що охоплює усі населені пункти Городенківського та Тлумацького районів).

Відстань до найближчої залізничної станції (Городенка) для сільських рад Городенківського району становить від 12 км (Передівання, Семаківці) до 34 км (Хмелева). У Тлумацькому районі (найближча станція Івано-Франківськ) ці показники становлять від 25 км в Олешеві до 54 км у Делевій. Через більшість сіл проходять дороги з твердим покриттям. Максимальна відстань до дороги з твердим покриттям (9 км) є для с. Хмелева Чернелицької селищної ради Городенківського району.

За усередненими даними у структурі земельного фонду сільських рад, що входять до складу Парку, переважають сільськогосподарські землі –
у Городенківському районі їх відсоток становить 72%, а в Тлумацькому районі – 64%, тоді як відсоток лісових земель відповідно становить 23% та 18%. Найбільш освоєному в сільськогосподарському аспекті (понад 60% від загальної площі) є землі 10 сільських рад Городенківського та 7 сільських рад Тлумацького районів.

На території Парку найвищий відсоток лісових земель (понад 20%) мають лише 8 сільських рад – в Городенківському районі це Городницька, Копачинецька, Луківська, Михальчівська та Поточищенська сільські ради, в Тлумацькому – Долинська, Нижнівська та Олешівська сільські ради. Понад 30% покритої лісом території зафіксовано тільки у структурі земельного фонду двох сільських рад на території Парку – Копачинецької (Городенківський район) та Олешівської (Тлумацький район).

До складу Дністровського регіонального ландшафтного парку ввійшли раніше створені:

Ботанічні пам’ятки природи місцевого значення:

– “Неопалима купина”. Площа – 0,5 га. Стрімкі схили ріки Дністер вкриті популяціями ясенцю білого, зіноваті білої, рідкісних степових видів айстри, суниці зеленої;

– “Папороть – листовик”. Площа – 0,5 га. Великий камінь з кількома сотнями екземплярів реліктового виду папороті – чистовика сколопендрового та інших  рідкісних видів.

Заповідні  урочища:

– “Гора Червона”. Площа – 5,0 га. Реліктові угрупування осоки низької. Місце зростання типових для подільських степів видів – самосилу гайового, цибулі гірської, резеди жовтої;

– “Крива”. Площа – 64,0 га. Урочище з угрупування степової рослинності: сон чорніючий, півники угорські, оман мечолистий та дубово-грабові ліси з рідкісним для регіону трав’яним покривом;

– “Громовий міст”. Площа – 2,0 га. Степова ділянка з типовою для придністровських степів рослинністю, рідкісних реліктових (горицвіт весняний, зіновать біла), червонокнижних (сон чорніючий) видів.

Ботанічні  заповідники місцевого значення:

– “Могила”. Площа – 1,88 га. Рідкісний осередок степової рослинності, серед якої багато видів, занесених до Червоної книги України, – ковила пірчаста, ковила волосиста, сон чорніючий, ясенець білий та інші;

– “Підбавки”. Площа – 0,12 га. Остепнена лучна ділянка, місце зростання рідкісних видів рослин, що зникають, – осока низька, оман мечолистий, ломиніс цілолистий, лещиця дністровська, самосил паннонський.

– “Обертинська долина”. Площа – 29,0 га. Цінний для Придністров’я осередок степової рослинності. Тут зростають відкатник осотовидний, волошка руська, ковила волосиста, ясенець білий.

Ботанічна пам’ятка природи місцевого значення:

– “Чертяк”. Площа – 5,0 га. Ділянка із залишками степової рослинності. Переважають типчаково-різнотравні угрупування, серед них: горицвіт весняний, чистець прямий, шавлія кільчаста, підмаренник справжній з цінними видами лікарських рослин – валеріана висока, перець водяний, іван-чай, буквиця лікарська, наперстянка великоцвіта, родовик лікарський. У карстовому утворенні – озеро.

– та інші. 

ІІ. ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ОБ’ЄКТИ ДНІСТРОВСЬКОГО РЕГІОНАЛЬНОГО ЛАНДШАФТНОГО ПАРКУ

 Мабуть жоден із об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення не тільки Західної України, але й держави загалом, не володіє такою потужною історико-культурною спадщиною, як Дністровський регіональний ландшафтний парк. Вона включає в себе велику кількість пам’яток більшості археологічних культур доісторичної України від середнього палеоліту до давньоруського періоду, прекрасно збережені дерев’яні сакральні споруди, пам’ятки культури загальнодержавного значення, залишки оборонних замків, музеї, пам’ятки національно-визвольної боротьби нашого народу в ХХ ст., збережені традиції декоративно-ужиткового мистецтва тощо.

2.1. Пам’ятки археологічних культур

Територія Парку в межах сучасної Городенківщини та Тлумаччини була заселена в добу середнього палеоліту, приблизно 100 тисяч років тому. Стоянка того часу була виявлена поблизу с.Буківна Тлумацького району (це найдавніша стоянка на Івано-Франківщині). Близько 30 стоянок мисливців часів пізнього палеоліту (35-10 тисяч років тому) знайдено в межах Парку на берегах Дністра та його приток, а саме: в Городниці (5), Незвиську (5), Раківці (2), Кунисівцях, Луці, Чернелиці, Буківні (4), Хмелевій, Одаєві, Долині, Кутищах та Петрові.

Поселення перших землеробсько-скотарських племен доби неоліту
(VI-IV тисячоліття до нашої ери) досліджені археологами в Буківні та Незвиську.

У IV-III століттях до нашої ери Прикарпаття освоїли землеробські племена трипільської культури. З 21 населеного пункту території Парку на Городенківщині в 14 виявлені трипільські поселення (Городниця, Дубки, Колінки, Репужинці, Копачинці, Корнів, Кунисівці, Лука, Білка, Незвисько, Поточище, Семенівка, Семаківці, Чернелиця). На Тлумаччині знахідки часів трипільської культури були знайдені в Одаєві, Олешеві, Долині, Ісакові та Підвербцях. Даючи оцінку археологічним відкриттям у с. Городниця Городенківського району, відомий краєзнавець Б. Карпович у 1918 році зазначив: “Правдоподібно, жодна з досі відомих місцевостей Галичини не давала стільки багатих даних для передісторичних досліджень як Городниця”, розкопки в якій розпочалися в 1882 р. археологами А.Кікорем, І.Коперницьким та В.Пшибиславським, який обіймав посаду опікуна старожитностей Покуття й Поділля й жив у с.Уніж. Багато старожитностей, знайдених в трипільських поселеннях й могильниках на сучасній території Парку, зберігаються в природничо-історичному музеї Відня, археологічному музеї Кракова, Ермітажі (Санкт-Петербург), Національному музеї історії в Києві, Львівському історичному музеї, Івано-Франківському історичному музеї та місцевих музеях Городенківщини та Тлумаччини.

У добу бронзи (ІІ-початок І тисячоліття до нашої ери) цю територію заселяли племена шнурової кераміки, комарівської культури та культури Ноа, свідченням чого є поселення, поховання та знаряддя праці того часу в Городниці, Передіванні, Далешеві, Корневі, Незвиську, Репужинцях, Олешеві, Нижневі, Буківні.

У часи раннього залізного віку (ІХ століття до нашої ери – ІV століття нашої ери) територія сучасної Городенківщини та Тлумаччини була заселена скіфськими племенами (поселення, могильники в Городниці, Луці, Незвиську, Поточищі, Семаківцях, Олешеві, Нижневі, Петрилові).

На території Парку також виявлено пам’ятки ранньослов’янської епохи, які датуються першою половиною І тис. н.е. (Городниця, Делешів, Незвисько, Поточище, Долина, Петрилів) та давньоруського періоду (ІХ-ХІІІ століття нашої ери) в Городниці, Далешеві, Репужинцях, Копачинцях, Корневі, Кунисівцях, Луці, Михальчому, Незвиську, Поточищі, Чернелиці, Долині, Буківні, Делевій, Підвербцях, та Петрові.

2.2. Замки та панські двори

На території Парку знаходяться руїни двох середньовічних замків – Раковецького та Чернелицького.

Раковецький замок був заснований у середині XVII ст. Домініком Войцехом Бонєвським, галицьким підчашим. План замку в Раківці має вигляд нерегулярного чотирикутника. Посередині східної стіни розміщувалася п’ятиповерхова вежа з численними бійницями, вимурована з червоного каменю. Збоку від неї містився вхід до глибоких підземель. В’їзна брама у північній двоповерховій квадратній вежі виходила на розвідний міст. До західної стіни в’їзної вежі примикало житлове приміщення з вікнами на 2-му поверсі. Мури замку сягали 2-х метрів товщини. На подвір’ї знаходилися конюшні, колодязь, а в північно-західній його частині – каплиця, образ Богоматері, який зберігався після зруйнування замку в сільській церкві у Раківці. У 1677 р. замок витримав татарську облогу, проте під час воєн 1672 та 1676 років турки здобули замок і сильно його пошкодили, але твердиня була відбудована. Раковецький замок відіграв важливу роль у волоських походах проти турків польського короля Яна ІІІ Собєського в 1685-1891 рр. У 1730 р. замок відновив Казимир Мажеєвський. Проіснував замок до 1768 р., коли його спалили в часи Барської конфедерації – виступу частини магнатів та шляхти проти короля Станіслава Августа Понятовського. У 1840-х роках тодішній власник Раківці Двірницький на руїнах твердині заклав пташарню, яка згоріла через декілька років. Непоправної шкоди замкові завдало розбирання його стін на будівельний матеріал.

На східній околиці селища Чернелиця знаходяться руїни Чернелицького замку, заснованого князем Чорторийським у 1650 році. Замок займав квадратну ділянку площею 2 га та був збудований за так званою новою бастіонною системою. Його оборонні мури сягали 6-метрової висоти та 2,5-метрової товщини, у них містилися бійниці для вогнепальної зброї.

На кутах замку здіймаються чотири потужні гострокутні бастіони. Посередині західної стіни міститься двоповерхова в’їзна вежа з арочним проїздом, обрамленим порталом з білого каменю. Справа від брами розміщений вхід у глибокі підземелля. Вежа декорована ренесансною кам’яною різьбою. Зовнішній її бік оздоблює герб роду Чорторийських “Pogon” – зображення вершника на геральдичному щиті (цей символ є також гербом литовського князівства). На внутрішньому боці в’їзної брами вирізьблений герб “pilawa” (п’ятираменний хрест), який належав Єфросинії Станіславицькій, княгині Чорторийській – другій дружині князя. В Чернелиці до нашого часу живуть численні легенди про історію нещасливого кохання й трагічної смерті княгині в Чернелицькому замку.

У південно-західній частині твердині стояв палац, отвори вікон та дверей якого були прикрашені чудовою кам’яною різьбою. Замок був сполучений підземельним ходом з костелом св. Антонія, спорудженим у центрі Чернелиці
в 1661 році. Цей хід пролягав під теперішньою головною вулицею селища. У 1672 та 1676 роках замок здобували турки, які його зруйнували. Після відбудови він служив місцем збору провіанту під час волоських походів короля Яна ІІІ Собєського. Пізніше замок належав родам Галецьких, Потоцьких, Стадницьких. Цікаво, що
у 1892 році тодішній власник замку Самуель Мосберг хотів перебудувати замок, але староство в Городенці категорично заборонило йому змінювати вигляд історичної пам’ятки.

За інформацією директора міських музеїв у Львові Олександра Чуловського (1906-1944 р.р.), замок у Михальчому, яке мало статус містечка, був зруйнований ще до 1531 року, під час походів Стефана Великого.

Згідно з документами укріплені панські двори XVII-XIX століть були
у Семаківцях (у ХІХ столітті на місці двору постав маєток барона Ромашкана), Репужинцях (належав Чорторийським) та в Уніжі. Двір в Уніжі належав Владиславу Пшебисловському – відомому історику, краєзнавцю та археологу, одному з чільних діячів Товариства консерваторів старожитностей у Галичині. У його дворі до Першої світової війни зберігалася унікальна збірка картин, старої зброї, предметів з археологічних розкопок. На пагорбі при спуску до Уніжа стоїть придорожній пам’ятник у псевдоготичному стилі з фігурою Божої Матері, гербом та іменами Владислава та Гелени Пшебиславських, датований 1892 роком.

До нашого часу в с. Лука на високому березі Дністра збереглися рештки великого панського двору XVIII-XIX століть – триарковий кам’яний міст, залишки стін і підземель. Мурований двір ХІХ століття був у Копачинцях.

2.3. Храми

З понад 100 пам’яток архітектури, занесених до загальнодержавного реєстру, які локалізовані в межах Городенківського та Тлумацького районів Івано-Франківської області, третина знаходиться на території Парку. Так, зокрема, це
17 об’єктів на Городенківщині та 14 – на Тлумаччині. Серед пам’яток архітектури переважають сакральні споруди – 15 церков і 1 костел на Городенківщині та
11 церков на Тлумаччині, які були збудовані протягом XVIII-XIX століть

До найцікавіших об’єктів мистецтва історики зараховують костел Св. Михайла (№ 676 у реєстрі) та церкву Перенесення мощей Св. Миколая (№ 697) у Михальчому. Михальче було першим населеним пунктом на Городенківщині, яке набуло офіційного міського статусу. Тут ще у 1493 р. було засновано першу в краї римо-католицьку парафію і одночасно зведено костел, який був зруйнований татарами. Новий костел Св. Михайла в стилі барокко з дзвіницею розпочали будувати в 1715 році, а освятили через 60 років.

В 1746 р. у Михальчому також була церква Св. Миколая Чудотворця. У 1783 році тут звели в стилі барокко муровану церкву Перенесення мощей Св. Миколая.

У 1661 році одночасно зі спорудженням Чернелицького замку для монахів ордену домініканців у ренесансному стилі з елементами пізньої готики було збудовано костел Св. Антонія. Костел у Чернелиці є цінною і єдиною пам’яткою ренесансної сакральної архітектури на Городенківщині, яка потребує негайної реставрації.

Далешів протягом багатьох десятиліть мав славу місця релігійних прощ не лише для прочан з Покуття, а також з Поділля, Гуцульщини та Буковини. Вже в XVII-XVIII століттях біля цього села під лісом поблизу джерела, яке вважалось цілющим, існував невеликий монастир отців-василіан, в якому була чудотворна ікона Далешівської Божої Матері, яка разом з іконою з Поганської обителі користувалася великою шаною у населення всього Покуття. У 1780-х роках під час реформ австрійського  імператора Йосифа ІІ обитель було ліквідовано, але ця околиця ще довго носила назву “Монастир”. Після ліквідації монастиря ікону передали до щойно побудованої церкви Св. Косми і Даміана в Далешеві (№ 693). Цей дерев’яний п’ятибанний храм було зведено коштом громади в 1773 році. Чудотворність ікони Далешівської Божої Матері  підтверджувала кількість вот (дари вдячності за зцілення) – до 1914 року їхня кількість становила 130. Значна кількість вот збереглася в церкві до нашого часу. З давнього монастиря до церкви також було перенесено іконостас, про що свідчить цікавий і не характерний для сакральної традиції намісний образ з іконостаса. На ньому зображено турка з шаблею, який падає з коня, а над ним у небі сяє хрест. Церква не зазнала значних руйнувань і зберегла до наших часів свій унікальний внутрішній вигляд.

Серед сільських храмів XVII-XIX ст. в межах території Парку найбільшу архітектурну, мистецьку та історичну цінність мають такі: церкви Різдва Пресвятої Богородиці в Воронові (споруджена в 1876 р.), Городниці (1895 р.) та Чернелиці (1817 р.); Успіння Пресвятої Богородиці в Дубках (1867 р.), Св. Миколая в Колінках (1904 р.), Різдва Іоана Хрестителя в Копачинцях (1884 р.), дерев’яні церкви Св. Миколая в Унежі (XVII ст.), Св. Дмитрія в Будзині (1869 р.), Покрови Пресвятої Богородиці в Долині (1882 р.), муровані церкви Св. Михайла в Поточищі (1806 р.), Вознесіння Христового в Семаківцях (1830 р.) та Незвиську (1868 р.), Св. Михайла
у Луці (1876 р.) та інші.

На особливу увагу заслуговують Нижнівські монастирі, історія яких налічує близько восьми століть. У першій половині ХХ століття вони були зруйновані.

 2.4. Музеї

На території Дністровського регіонального ландшафтного парку знаходиться 7 сільських музеїв-історико-краєзнавчий музей села Кунисівці, музей “Борцям за волю України” в с. Копачинці, історико-краєзнавчий музей селища Чернелиця, музей скульптора М. Бринського в с. Долина, історико-краєзнавчий музей с. Олешів, музей історії склозаводу та с. Кутище і музей художника Дениса-Лева Іванцева в с. Делева.

На особливу увагу заслуговує сільський історико-етнографічний музей, заснований у 1983 році в селі Кутище Тлумацького району. Він є культурно-освітнім осередком села, в якому зберігається значне зібрання матеріалів з історії та культури Тлумаччини. Експонати музею займають 10 кімнат 2-поверхової будівлі. Це давні духовні реліквії, предмети побуту, різноманітний одяг, ремісничі інструменти. Є світлиця, впорядкована на манір кінця ХІХ – початку ХХ століть. Найцінніший експонат музею – ікона Кутищенської Матері Божої (Одигітрії)
1766 року, випадково знайдена в старій дзвіниці краєзнавцем Йосипом Поною і відреставрована фахівцями Івано-Франківського художнього музею.

З територією Парку пов’язані імена таких відомих особистостей: українського письменника Василя Стефаника та художниці Ольги Плешкан (відпочивали у с. Будзин), у с. Антонівка Олешівської сільської ради народився і ріс відомий політичний діяч Великобританії, член Ради Європи Стефан Терлецький, тут вчителювала й тривалий час проживала відома просвітителька Марійка Підгірянка. В селі Делева народився відомий український художник Денис-Лев Іванцев (1910-2003 роки), в с. Нижнів – польський поет Казімеж Анджей Чижевський. З села Уніж походить відомий історик, краєзнавець та археолог, один з чільних діячів Товариства консерваторів старожитностей у Галичині Владислав Пшибисловський. У селі Раковець народився Остап Левицький – український педагог, письменник, перекладач та громадсько-політичний діяч (літературний псевдонім – Остап Ковбасюк).

2.5. Місця національно-визвольної боротьби

У с. Петрилів у 1914 р. народився Микола Твердохліб (псевдо “Грім”) – командир ВО “Говерля”, полковник УПА. Щорічно 17 травня біля пам’ятника героєві  в центрі села проходить мітинг-реквієм до дня його загибелі.

В селі Нижнів похований хорунжий Кінної сотні штабу 8-ої стрілецької бригади 3-ої залізної дивізії Армії УНР Тихін Хилюк. В 2012 р. на його могилі було споруджено пам’ятник. В с.Долина є пам’ятник сотнику УСС Василю Бринському.

ОУН активно діяла на території майже усіх населених пунктів у сучасних межах Парку. Зокрема у с. Хмелева діяв районний провід ОУН, який очолював Іван Захаріїв (псевдо “Мирон”), колишній голова сільської “Просвіти”. Згодом він був призначений повітовим господарчим референтом. З 1946 року по 1948 рік – районний провідник Городенківського та Снятинського району. Входив до складу надрайонного проводу ОУН і був референтом пропаганди Городенківського надрайону. Загинув у бою проти загону НКВС разом з двома бойовими побратимами у с.Серафинці на Городенківщині. Між селами Долина та Сокирчин, в Одаєві у лісі є печери, в яких здійснювали свою діяльність члени ОУН та УПА. Сліди криївок вояків УПА збереглися в с. Будзин, Петрилів, Копачинцях та інших.

2.6. Збереження традицій ужитково-декоративного мистецтва

У с. Діброва проживає талановитий майстер художньо-кованих виробів Михайло Чепіжак. Село Петрів славиться народними умільцями, майстрами декоративно-ужиткового  мистецтва, серед яких чільне місце посідає самодіяльний художник Михайло Бурдило. У селі Підвербці діє майстер-клас вишивки, який веде Євдокія Гнатюк (інвалід І-ої групи, вишиває лівою рукою).

В селах на території Парку збереглися старі кам’яні мури та елементи покутського архітектурного стилю (Хмелева та ін.).

 ІІІ. СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ОБЛАСНОГО КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА “ДНІСТРОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ЛАНДШАФТНИЙ ПАРКУ ІМЕНІ СЕРГІЯ ДІДИЧА

 Основною метою Підприємства є забезпечення управління територією природно-заповідного фонду місцевого значення “Дністровський регіональний ландшафтний парк” та збереження унікального природного комплексу вздовж ріки Дністер, що має особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Виходячи з мети створення комунального підприємства – спеціальної адміністрації парку, а також відповідно до законодавчо визначених головних завдань діяльності парків, стратегічними завданнями ОКП “Дністровський регіональний ландшафтний парк імені Сергія Дідича” є:

  1. Стратегія у галузі збереження і відтворення природних комплексів та об’єктів:

1.1. Збереження раритетних видів рослин та рідкісних рослинних угруповань. Це стратегічне завдання вирішить проблему з відновлення природного рослинного покриву, видозміненого різними видами антропогенної діяльності. Природна рослинність є основою будь-якої природоохоронної території, оскільки впливає на відновлення усіх складових компонентів ландшафтної системи – від ґрунтового покриву з високою інтенсивністю ерозійних процесів до тваринного населення – найбільш мобільного компоненту ландшафту.

1.2. Збереження раритетних представників фауни. Збереження раритетних представників фауни є важливим стратегічним завданням, оскільки одним з найважливіших показників цінності території є різні рівні біологічного різноманіття. Крім того, збереження і відновлення раритетних видів тварин сприятиме збільшенню потоків туристів, поліпшенню рекреаційної діяльності у парку і як наслідок – можливості отримання прибутків від надання послуг, пов’язаних з екотуризмом.

1.3. Викорінення та попередження поширення чужорідних агресивних видів. Вказане стратегічне завдання сприятиме зменшенню поширення видів рослин і тварин, не властивих для цієї території, більшість з яких негативно впливають на аборигенну флору і фауну. Це впливає на збереженні природного рослинного покриву і тваринного населення у межах паркової території.

1.4. Збереження та відновлення лісів парку як стратегічний захід сприятиме природному відновленню лісових масивів, притаманних для регіону. Це, в свою чергу, сприятиме швидшому відновленню тваринного світу, характерного для лісів, сприятиме відновленню мікрокліматичних умов на лісовкритих територіях, поліпшенню стану рекреаційних зон і територій.

  1. Стратегія у галузі охорони та захисту природних комплексів та об’єктів:

2.1. Посилення режиму охорони територій. Захист від браконьєрів – мисливців, рибалок чи лісорубів необхідний для будь-якої території, але в першу чергу – для природоохоронної. І чим краще буде реалізоване це стратегічне завдання, тим швидше поняття браконьєрства зникне з традиційного природокористування місцевих жителів.

2.2. Інформування населення про обмеження природокористування. Багаторічне традиційне природокористування у межах території закарбувало в уяві людей поняття вседозволеності і вседоступності у вилученні будь-якого природного ресурсу. А природоохоронний режим різко обмежує таку діяльність. У зв’язку з цим поширення відповідної інформації серед місцевого населення сприятиме зменшенню кількості фактів порушення природоохоронного режиму.

2.3. Організація протипожежної діяльності спрямована на попередження прояву або швидку локалізацію пожеж у межах паркової території, оскільки будь-яка пожежа призводить до матеріальних і моральних збитків для парку як природоохоронної та рекреаційної установи, а також для місцевих жителів як споживачів природних ресурсів.

  1. У галузі наукових досліджень і спостережень за станом природного середовища:

3.1. Організація робіт з ведення літопису природи, оскільки саме літопис природи є основним як науковим, так і природно-історичним документом у парку. Ведення літопису дає змогу аналізувати динаміку ходу абіотичних і біотичних показників, фенологічних фаз тощо. Саме на основі аналізу літопису природи можна з впевненістю робити висновок про ефективність природоохоронної та природозаповідної діяльності парку.

3.2. Організація спеціалізованих наукових досліджень в результаті має показати унікальність регіонального ландшафтного парку, відмінність від інших територій та особливості його рослинного і тваринного світу, унікальність ландшафтних комплексів. Для виявлення такої унікальності необхідні детальні наукові дослідження.

3.3. Поповнення та утримання наукових фондів дасть можливість накопичувати, систематизувати та утримувати науковий матеріал з метою проведення аналітичних наукових досліджень, підготовки наукових кадрів для подальшої роботи, проведення еколого-освітньої і виховної роботи серед школярів і студентської молоді.

3.4. Підготовка та видання наукової друкованої продукції має на меті і вирішує основну проблему – оприлюднення і популяризацію наукових досліджень і здобутків науковців парку. Це є обов’язковою складовою наукової діяльності, а показником її ефективності є кількість опублікованих наукових праць та їх якість.

3.5. Підвищення рівня наукових досліджень як стратегічне завдання має на меті підвищення кваліфікації наукового персоналу парку, обмін досвідом з метою оволодіння новими методами досліджень і способами отримання наукової інформації.

  1. У рамках проведення екологічної освітньо-виховної роботи:

4.1. Організація та проведення еколого-освітніх акцій. Це завдання є ключовим в еколого-освітній діяльності Парку і спрямоване на популяризацію екологічних знань серед населення, особливо серед учнівської молоді. Більшість акцій Парк здатний проводити у межах власної території і на власних прикладах, що різко підвищує рівень засвоєння отриманої інформації. Парк має стати ініціатором проведення екологічних акцій та їх осередком.

4.2. Інформаційне забезпечення еколого-освітньої діяльності сприяє популяризації Парку як природоохоронної, наукової, рекреаційної та еколого-освітньої установи. Це завдання і заходи в його межах необхідно реалізовувати якомога швидше для поширення інформації серед населення з метою залучення його до рекреаційної та еколого-освітньої діяльності.

4.3. Забезпечення доступу до екологічної інформації вирішує проблему популяризації і публічності Парку як природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної та еколого-освітньої структури. Публічність дає змогу меншими фізичними зусиллями довести наявну інформацію про Парк, особливості його діяльності та унікальність до більшої кількості населення регіону в основному через засоби масової інформації.

4.4. Організація співпраці з освітніми закладами та державними установами вирішує проблему відсутності у штаті парку більшості науковців – фахівців вузької спеціалізації. Таким чином, залучення окремих фахівців до співпраці сприятиме розвиткові детальних досліджень природних компонентів або складових ландшафтних комплексів парку.

4.5. Розвиток еколого-освітньої інфраструктури вирішує проблему підвищення якості і поліпшення наочності еколого-освітньої діяльності, що обов’язково має відобразитися на її результативності.

  1. У галузі рекреаційної діяльності:

Стратегія щодо розвитку рекреаційно-туристичної діяльності Дністровського регіональний ландшафтний парк визначається трьома головними цілями Парку у цій сфері:

  1. Забезпечити підвищення рівня екологічної свідомості відвідувачів та населення.
  2. Підвищити фінансову спроможність установи шляхом забезпечення надходжень від реалізації рекреаційно-туристичних послуг.
  3. Сприяти підвищенню рівня добробуту місцевого населення та сталому розвитку регіону.
  4. В рамках здійснення адміністративно-господарської діяльності:

6.1. Покращення матеріально-технічної бази Парку. Будь-яка діяльність у Парку потребує матеріально-технічного забезпечення. Рівень такого забезпечення прямо відображається на якості виконуваних робіт. Матеріально-технічна база є головним засобом організації будь-якої діяльності у межах Парку.

6.2. Загальні адміністративно-господарські заходи дозволяють підтримувати діяльність Парку на належному рівні шляхом розширення штату працівників, а також дозволяють визначити чіткі межі поширення природоохоронного режиму і межі ведення науково-дослідної, еколого-освітньої та рекреаційно-туристичної діяльності на землях Парку. Крім того, вони дозволяють паралельно здійснювати додаткову господарську діяльність.

Виконання адміністрацією ОКП “Дністровський регіональний ландшафтний парк імені Сергія Дідича” зазначених стратегічних завдань дасть змогу досягти довгострокових цілей, зокрема: зберегти унікальний природний комплекс вздовж ріки Дністер, що має особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність, гармонізувати природокористування в районі розміщення Парку, відновити природний стан природних комплексів при невиснажливому рекреаційному використанні цієї території, створити осередок еколого-просвітницької роботи в регіоні.

Звернення громадян
Розпорядник інформації
Івано-Франківська обласна рада (вул. Грушевського, 21, м.Івано-Франківськ, 76004)
Кому
голові Івано-Франківської обласної ради О.Сичу

Загальний опис необхідної інформації
Вид, назва, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит

або

Прошу у встановлений Законом України "Про доступ до публічної
інформації" строк надати мені відповідь:




Дата