Івано-Франківська обласна рада
ОФІЦІЙНИЙ ВЕБСАЙТ | Сайт працює в тестовому режимі | Стара версія сайту
MENUMENU

Стенограма пленарного засідання (20.08.2021)


С Т Е Н О Г Р А М А
УРОЧИСТОЇ ВОСЬМОЇ СЕСІЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

ВОСЬМОГО ДЕМОКРАТИЧНОГО СКЛИКАННЯ
від 20.08.2021 р.

 

 

О.Сич. Доброго дня, шановні колеги-депутати, шановні пані і панове, запрошені! Прошу сконцентруватись, будемо розпочинати нашу урочисту сесію.

До обласної ради восьмого демократичного скликання обрано 84 депутати.

За результатами письмової реєстрації в сесійній залі присутні 70 депутатів, відсутні – 14, з них: у відрядженні – 1, у відпустці – 5, з інших поважних причин – 8 депутатів.

Відповідно до пункту 11.3. статті 11 Регламенту обласної ради депутати повинні зареєструватися за допомогою електронної системи. Прошу увімкнути електронну систему, а депутатів чинного скликання прошу зареєструватися.

Зареєструвались 57 депутатів: сесія – повноважна.

Відповідно до статті 46 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та пункту 5.2. Регламенту обласної ради наша сесія є правомочною і оголошується відкритою.

(Звучить Гімн України).

На урочистій сесії присутні Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський, керуючий Івано-Франківської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви Високопреосвященний владика Кир Володимир Війтишин, Правлячий єпископ Коломийської єпархії Української Греко-Католицької Церкви Преосвященний владика Кир Василь, Протоієрей Іоан Стефанків, економ Івано-Франківського єпархіального управління Православної Церкви України, священнослужитель Катедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці м.Івано-Франківська.

Запрошую владик і всечесних отців до молитви за Україну.

(Молитва).

Кир Володимир Війтишин. Слава Ісусу Христу!

Дорогі пани голови, шановні депутати! Наші владики в дорозі на зустріч з Патріархом
Варфоломієм. Тому я представляю всіх, передаю від усіх вітання. Направду ми розпочинаємо сьогодні велике святкування Батьківщини нашої України. І коли ми святкуємо цю 30-ту річницю, ми пам’ятаємо, що князь Володимир якраз 1033 роки тому хрестив Русь-Україну, велику державу.

Дай Боже, щоб ми сьогодні з вами так попрацювали на майбутнє, щоби наша земля, наша Батьківщина Україна стала такою могутньою і славною, великою, якою вона була між народами в часи князя Володимира Великого.

Дякую за запрошення. Божого вам благословення! Щиро вітаємо зі святом!

О.Сич. Дякуємо Високопреосвященному владиці, преосвященному владиці, отцеві за молитву.

Продовжуємо нашу сесію.

В урочистій сесії також беруть участь голова обласної державної адміністрації Світлана Василівна Онищук, голови обласної ради попередніх скликань Волковецький Степан Васильович, Олійник Ігор Мирославович, депутати обласної ради першого демократичного скликання, на сьогодні присутні 54 депутати із 92, народні депутати першого скликання від Івано-Франківської області, вже названий Волковецький Степан Васильович, Дума Зіновій Євгенович, Захарук Дмитро Васильович; народні депутати України дев’ятого скликання від Івано-Франківської області: Вінтоняк Олена Василівна, Прощук Едуард Петрович, Савчук Оксана Василівна; представники правоохоронних органів: начальник Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області Безпалько Сергій Вікторович, начальник управління Служби безпеки України в області Назарук Віктор Вікторович, керівник Івано-Франківської обласної прокуратури Хима Роман Романович.

Шановні колеги, запрошені, шановні краяни!

Ми сьогодні відзначаємо 30-річчя Незалежності України, і якраз найвищий час у цю хвилину згадати, хвилиною мовчання вшанувати всіх героїв України і з історичної минувшини, і з часу сьогоднішньої російсько-української війни, які поклали своє життя за Українську незалежність.

(Хвилина мовчання).

Герої не вмирають!

Голоси із залу. (Без мікрофона).

О.Сич. Від імені присутніх на урочистій сесії, присвяченій 30-річчю Незалежності України, прошу покласти квіти до пам’ятників Тарасу Шевченкові, Івану Франку, Степанові Бандері та до могил Героїв України у Меморіальному сквері.

В.Гладій. Шановні депутати! Шановні колеги, запрошені, шановні краяни!

Запрошую до святкової доповіді голову Івано-Франківської обласної ради восьмого демократичного скликання Олександра Максимовича Сича.

(Оплески в залі).

О.Сич. Високопреосвященний, преосвященний владики, всечесний отче! Шановні пані і панове депутати, вельмишановні гості, достойна Прикарпатська громадо!

30 років минає з того часу, як Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення Незалежності України. Історичну вагу цього документа важко переоцінити, оскільки він став вираженням тисячолітнього прагнення українців жити у власній національній державі. Кажучи так, майже дослівно цитую текст цього Акту та преамбулу Конституції України.

Протягом тисячі років нашої писемної історії ми неодноразово мали на своїй землі власну державу, під тиском обставин її втрачали, але знову і знову здобували. А це означає, що
Українська нація ніколи не зрікалась права бути вільною і кожного разу народжувала борців, провідників нового етапу державотворення.

Тільки протягом 20-го століття Актові 24 серпня 1991 року передувало чотири форми Українського державотворення: Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна і Держава, проголошена актом 30 червня 1941 року у Львові.

Ми – спадкоємці саме цих форм Української державності, а не московського колоніального утворення під назвою УССР, і в умовах боротьби з московською агресією настала вже найвища пора остаточно позбутись “метастазів” колоніального минулого і факт такої спадкоємності закріпити в оновленій Українській Конституції.

А тому сьогодні ми цілком закономірно вживаємо словосполучення “відновлення Незалежності України”, бо ми не безрідні чи незнані пришельці, які невідь звідки взялись у
1991 році, як би комусь не хотілося на законодавчому рівні не визнавати нас корінним народом на власній землі. Ми тисячолітньо закорінені у нашу землю, запуповинені в неї кров’ю і прахом мільйонів представників нашого древнього українського роду.

30 років життя у відновленій Українській державі – це багато чи мало? І багато, і мало.

Багато для такого постколоніального утворення як наша держава, бо вже 30 років вона проіснувала у ворожому оточенні, і кожен наступний рік суттєво збільшує її шанси на життя і перспективу.

Українська держава – небажане дитя геополітичної мачухи. Нас ніхто, окрім нас самих, не хотів бачити в цьому світі, переповненому боротьбою за краще місце під геополітичним сонцем: ані Московщина чи будь-яка інша сусідня держава з числа колишніх колонізаторів, ані держави-лідери світової політики, яким зручніше було зберігати статус-кво, аніж допустити реалізацію придуманого для слабких народів принципу світової справедливості, ані пропагандивно перехвалена Європа, що як тоді, так і тепер не потребує ще одного потенційно сильного конкурента на рингу міжнародного змагання. Красномовним свідченням цих слів є відомий виступ Президента Сполучених Штатів Америки Буша старшого у 1991 році в Українському парламенті, під час якого він переконував українців… мати власну державу. Однак 30 років – це ще дуже мало, аби побудувати такі тривкі основи цивілізованого державного життя, якими сьогодні пишаються так звані стабільні демократії, що існують вже сотні літ, і за цей час створили механізми автоматичного самозахисту і самовідтворення, що убезпечують цілісність цих держав від різноманітних казусів внутрішньої політики і зовнішніх загроз.

Однак 30 років – це вже достатньо для того, аби проаналізувати уроки державного
становлення і на їх основі вибудовувати перспективу дальшого прямування.

Проаналізуймо разом декілька таких уроків.

Урок перший. У процесі державотворення нам потрібно позбутись залежності від зовнішніх обставин. Згадаймо, як розпочинається Акт проголошення Незалежності України. Цитую: “Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв’язку з державним переворотом в СССР 19 серпня 1991 року”. І лише після них ідуть слова про нашу тисячолітню державницьку традицію і про право на самовизначення, закріплене у міжнародних документах.

Постає питання: а якби не було загрози путчу, ми б і далі тримались московського
“імперського воза”?

У контексті цього уроку заслуговує осуду й наше самооманливе сподівання на ілюзорну світову справедливість, співчуття, допомогу і захист. Ми ж так полюбляємо сентиментально виставляти себе у ролі жертви і сподіватись, що весь світ прямо таки зобов’язаний нам допомогти розбудовувати нашу економіку, наше державне життя і захищати нас від зовнішніх ворогів.

Насправді нам ніхто нічого не зобов’язаний, бо світові міждержавного життя і змагання невідоме почуття альтруїзму, його просто не існує в природі таких відносин. Вони будуються винятково на захисті свого національного інтересу. І якщо якась держава намагається впливати на наше внутрішнє життя, то не з бажання нам допомогти, а захищаючи на нашій землі свої національні інтереси. А тому нам слід якнайшвидше позбутись цієї вкрай шкідливої самоомани. Слід твердо затямити: світ любить сильних, як звучить у славні ОУН. Бо плач свободи ще не дав нікому, а хто борець, той здобуває світ.

Урок другий: плекати мов зіницю ока українську національну еліту. Нам вже її віддавна бракувало, ще напевно від часів Козацької Гетьманщини. Після її ліквідації одна частина
української шляхти змосковщилася, інша сполонізувалася, і лише її дрібка трималася своєї поневоленої нації. А тому на межі 19-20 століть в українських освічених середовищах ідеалом політичного майбутнього України була не самостійність, а автономія у складі Московщини. Тому й не дивно, що як теперішня Верховна Рада у 1991-му, так і Центральна рада у 1918 році незалежність проголошували під тиском зовнішньої загрози. Отож саме вона стала основною причиною проголошення Акту незалежності, а не відчуття національної гідності і внутрішньої потреби мати власну національну державу. Цей факт виводить проблему залежності українського державотворення від зовнішніх чинників у розряд тої негативної хронічної риси, яка в різні часи була і є притаманна українському проводові, і яка потребує витравлення із ментальності нової української еліти, яку ми зобов’язані формувати і плекати, мов зіницю ока, бо її відсутність прирікає нашу спільноту на вічні безсистемні метання у часі і просторі.

Національна еліта – це та пасіонарна суспільна верства, яку неможливо сформувати методом суспільної інженерії за короткий проміжок часу. Вона формується століттями шляхом природнього добору кращих з-поміж спільноти. Служіння національній спільноті є спадковою рисою і навіть предметом гордості. А тому дотримуватись такого призначення є справою честі представникові елітного роду.

Ці слова, звичайно, можуть викликати скептичні посмішки, бо виглядають фантастичними у наших нинішніх реаліях. А все тому, що для українського суспільства така категорія людей є винятковою рідкістю. Те, чого не змогли домогтись колонізатори зі сходу і заходу України протягом попередніх століть, надолужив московський більшовизм у 20-му столітті, винищивши залишки української еліти.

Плекаючи сучасну українську національну еліту, взоруймося на такі великі історичні постаті, як Митрополит Андрей Шептицький чи полковник Армії УНР, засновник і Провідник ОУН Євген Коновалець. Цього року минуло 130 років від дня народження останнього. Тож
2021 рік Івано-Франківська обласна рада проголосила Роком Євгена Коновальця, і саме тому у якості святкового подарунка учасники цього урочистого зібрання отримали збірник “Євген Коновалець та його доба”.

Принципове соборництво у мисленні і діях Євгена Коновальця, його рідкісна риса знаходити компромісний підхід і єднати українців різних політичних середовищ є вкрай затребуваними для нинішнього українського політикуму. Цілістю своїх характеристик він є взірцем політичного лідера. Хай і рідкісними, але прояви справжньої української елітарності є і в нашому сьогоденні, тільки ж їх слід вміти бачити і шанувати таких людей ще при житті, а не лише після смерті, і незважаючи на те, до якого політичного середовища вони належать. Головне, аби вони своєю освіченістю, інтелігентністю, вродженою мудрістю, державницькою жертовністю вирізнялись над суспільним загалом. Цитую: “Політика – це одна із найвищих форм служіння. Цей шлях не повинен обиратись з метою особистого збагачення, здобуття слави чи ще чогось. Політиком має бути особа, яка свідомо прагне всю свою духовну силу присвятити спільноті, загальному благові”. Так говорив про еліту і так говорив для нас, шановні колеги-депутати, яскравий представник нинішньої української еліти Блаженніший Любомир Гузар.

Урок третій: подолати перманентну непослідовність і виробити стратегічну наступність у реалізації політичного курсу України. Кожні загальнонаціональні вибори, а особливо вибори Президента є тотальним стресом для всього українського суспільства. Кожного разу воно
потерпає від передчуття катастрофи, остерігаючись радикальної зміни політичного курсу. Адже всі роки незалежності воно було свідком, як кожен наступний Президент повністю заперечував політику свого попередника. Це тільки у філософській діалектиці закон заперечення-заперечення відображає спадкоємність між новим і старим явищем та формування нового на основі окремих елементів старого. А в реальній українській політиці явище заперечення заперечення означає обнулення п’ятирічної діяльності попередника. Але намагаючись його “помножити на нуль”, черговий очільник держави направді “множить на нуль” саму державу. Саме від цього й виникають постійні зиґзаґи у її поступі.  Замість того, аби всі 30 років незалежності наша держава системно рухалась вперед, вона після кожного такого чергового обнулення знову і знову повертається майже на ті ж висхідні позиції.

Чи досягнемо ми якихось значних висот у справі державного будівництва, толеруючи й надалі в українській політиці згубну практику заперечення-заперечення? Очевидно, що ні. Крайньо потребуємо стабільності, і крайньо потребуємо вироблення такого стратегічного курсу, котрий не вправі заперечити жоден із наступних кандидатів на найвище державне крісло. І будемо спроможні цього досягнути тільки тоді, коли в провід держави потраплятимуть найдостойніші представники національної еліти. Щоправда, для цього слід мати і освічений український люд.

Отож, урок четвертий: освічена маса формує освічений провід. Два гріхи української політики багатьом її достойникам важко відмолити в будь-якому храмі. Гріх перший: цинічне використання у своїх меркантильних інтересах неосвіченості українських мас. Навіть кожному політику-початківцю відомо: хочеш виграти вибори, говори людям те, що їм подобається. І говорять, безсоромно піддакуючи і тим, які ще інерційно опановані постсовєцькою психологією, і тим, які, втікаючи від складних реалій життя, з радістю поринають у світ ілюзій. Відповідно перші ностальгують за совєцькими часами, а другі легко піддаються на популістичні рецепти простого вирішення складних питань. А їх, як відомо, не існує.

Натомість справжній політик мав би розуміти своє призначення: бути лідером і вести виборців за собою, а отже й бути відповідальним за їхні долі. І перш, аніж піддакувати під час виборів, мав би формувати їхній світогляд у міжвиборчий період. Сьогодні, як і сотні літ,
український люд крайньо потребує елементарної просвіти, а особливо політичної просвіти. Щоправда, для цього й самому політикові слід володіти відповідним рівнем знань, життєвої мудрості і бути переконаним українським державником. Адже політика у перекладі з грецької – це мистецтво управління державою, і політик має бути таким ж митцем у сфері державного управління, як художник, поет чи музикант. Ми ж всі розуміємо, що ніхто не взмозі створити мистецький шедевр, то чому вважаємо, що будь-хто, прийшовши з вулиці, може успішно управляти складним державним механізмом?

Ось як вважаємо, таку якість державної влади і маємо.

Гріх другий: купівля-продаж… виборців.  Використовуючи неосвіченість мас і їх ожебрачене соціальне становище, значна частина українських політиків підкупом добиваються перемоги у виборах. Це настільки аморальне явище, що йому не мало б бути жодного прощення і жодного терміну давності для уникнення кримінального покарання. Адже це є проявом новітнього рабства. Фізичне рабство – це позбавлення волі. Купівля голосу виборця – це також позбавлення волі. Ці два типи рабства лишень різняться методами здійснення. В одному випадку позбавлення волі шляхом насильства, а в іншому – шляхом купівлі волі виборця. Але суть залишається одна: в обох випадках людина позбавляється права вільно розпоряджатись своєю долею.

Маса і провід – категорії взаємозалежні. Освічена маса формує такий ж освічений провід. І від зворотнього: освічений провід сприяє освіченості мас. Але як розірвати це замкнуте кільце, в якому політичний плебс не потребує освічених виборців, а вони, будучи такими, не в змозі сформувати над собою мудрий і шляхетний державницький провід? Очевидно, поміж ними мала б існувати третейська верства, вже згадана мною національна еліта. Її ще називають “совістю нації”. Саме вона без страху перед земними небожителями, але зі страхом перед суддею вічним і перед присудом історії мала б відверто називати речі своїми іменами.

Урок п’ятий. Шлях до реальної демократії лежить через створення самодостатнього місцевого самоврядування. У європейській практиці наявність місцевого самоврядування, його розвинутість і самодостатність є критерієм реальної, а не декларативної демократії. Всі роки незалежності воно в Україні перебувало в жалюгідному стані, а отже нагально потребувало реформування. Сьогодні цю реформу вважають чи не найуспішнішою в державі, однак вона є далеко не завершеною і неоднозначною. Децентралізацію не можна зводити лише до об’єднання громад і завершення цього процесу вважати завершенням самої реформи децентралізації. І навіть навпаки, як би це не виглядало парадоксально, але укрупнення громад спочатку шляхом добровільного, а потім і адміністративного об’єднання по суті своїй є централізацією. Так само, як централізацією є укрупнення адміністративних районів.

Чи потрібно було це робити? Очевидно, що так. Хоча світова практика засвідчує, що в умовах війни жодна держава не допускає децентралізації.

Чи робилось об’єднання громад винятково на основі критеріїв економічної самодостатності громад, як це декларувалось у відповідних законодавчих актах? Далеко не завжди. Всі ми були свідками того, як часто головним критерієм такого об’єднання була політична доцільність. Ще поки внесення змін до перспективних планів належало до компетенції обласних рад, Івано-Франківська обласна рада принципово дотримувалась закладеного у чинному законодавстві принципу добровільності. Але коли обласні ради усунули від цього процесу, почалось домінування сумнозвісного принципу політичної доцільності. Одним проектам об’єднання громад державні органи виконавчої влади давали негативні висновки, а іншим, що мали ідентичні або навіть гірші економічні, демографічні, інфраструктурні та інші показники, “включали зелене світло”.

На виході маємо результат: більше 80 відс. об’єднаних громад області мають рівень доходів на душу населення менший за середній по області. Основна питома вага їхніх видатків складає заробітна плата і захищені статті, а на розвиток ресурсів практично немає. Деякі з громад не забезпечені коштами навіть на власне утримання, не мають їх на заробітну плату. Отже, своєї цілі процедура об’єднання громад на Прикарпатті, на жаль, не досягла.

Задля справедливості слід зауважити, що причина такої несамодостатності громад не тільки у їх неграмотному і політично заанґажованому об’єднанні, але й у державній бюджетній політиці, бо децентралізація у її комплексному розумінні – це, перш за все, передача громадам повноважень самостійно вирішувати питання місцевого значення, а відповідно до них і передача ресурсів. З передачею повноважень держава не бариться, що не скажеш про ресурси. Бо в цій сфері часто спостерігається навіть протилежне: централізація.

Так, раніше податок на доходи фізичних осіб повністю поступав у місцеві бюджети, а з 2015 року, тобто, вже після початку реформи децентралізації, 25 відс. цього податку забрали до державного бюджету.

Наступний приклад. З 2018 року відрахування екологічного податку до місцевих бюджетів також зменшилось з 80 до 55 відс. Це також централізація.

У 2019 році обласні ради позбавили права погоджувати використання надр на території своїх областей. Це також централізація.

І перелік  таких нелогічних і суперечних трендові децентралізації прикладів є достатньо довгий.

Ще сумнішою реформа місцевого самоврядування виглядає на субрегіональному і регіональному рівнях, тобто, на рівні районів та областей. Про територіально-просторовий і демографічний дизбаланс новостворених районів сьогодні хіба лінивий не говорить, так само, як і про невизначеність повноважень і бюджетної основи функціонування районних рад. Складається враження, що центральні органи влади цю ланку в системі місцевого самоврядування хочуть просто дискредитувати.

Не вирішеним залишається і принципове питання про повернення права районним і
обласним радам формувати свої виконавчі органи. Якщо вони, обрані мешканцями відповідних територій, не можуть через сформовані ними виконавчі органи впливати на вироблення стратегії розвитку цих територій, то це аж ніяк не можна назвати демократією, бо демократія, як відомо, – влада народу, а не влада столичних чиновників.

Насправді зведення районних рад до марґінального стану і критичне врізання повноважень обласних рад має системне принципове значення, бо в особі цих виборних колегіальних органів громади втрачають владні координуючі центри на своїх територіях. І навіть при наданні громадам відповідних повноважень та ресурсів для вирішення питань місцевого значення вони в бюджетних питаннях залишаються повністю залежними від вертикалі виконавчої влади, що власне для верхівки цієї вертикалі і потрібно: провести реформу місцевого самоврядування так, аби не втратити інструментів впливу на них, а отже інструментів забезпечення свого політичного майбутнього. І це також не демократія.

Шановні колеги-депутати! Шановні пані і панове! Звичайно, таких уроків і викликів для аналізу можна навести значно більше. От хоча б декілька з них: як плекати всіма декларовану національну єдність в конкретній громаді чи в конкретній області? До слова кажучи, вважаю, що в цьому питанні Прикарпаття традиційно демонструє добрі зразки, які б мали наслідуватись в усій Україні. Як фактор нинішньої російської агресії звернути на користь державотворчого процесу? Як припинити в українському суспільстві постколоніальне меншовартісне схиляння перед всіх чужоземним? Як не допустити, аби пропагандистське педалювання неіснуючого в Україні антисемітизму, расизму чи надуманої проблеми захисту ЛГБТ не відтісняло на задній план становлення національних основ Української держави? Як не допустити, аби боротьба з корупцією і задекларований початок боротьби з олігархами не використовувались з метою політичного полювання на “відьом”, себто на своїх опонентів?

Я вірю в народження справжньої української еліти, яка зуміє дати адекватні відповіді на всі виклики цього складного перехідного часу. Я вірю, що ми з честю подолаємо ці виклики. З отриманих уроків зробимо належні висновки і збудуємо таку могутню і впорядковану Українську державу, яка забезпечить майбуття нашій нації, і в якій кожному українцеві буде комфортно жити, народжувати дітей і бачити їх щасливими.

З Днем Незалежності України! З великоднем української душі! Слава Україні!

Голоси із залу. Героям слава!

(Оплески в залі).

О.Сич. Запрошуємо до слова голову обласної державної адміністрації Світлану Василівну Онищук.

С.Онищук. Слава Ісусу Христу! Високопреосвященні владики, всечесні отці, вельмишановний Олександре Максимовичу, панове депутати, дорогі прикарпатці!

Маю за честь від себе особисто та від колективу Івано-Франківської обласної державної адміністрації привітати вас із славним ювілеєм – 30-річчям відновлення Незалежності України.

Найщиріші слова подяки хочу висловити всім жителям Івано-Франківщини. Особлива вдячність тим, хто впродовж років виборював нашу свободу, а також депутатам першого скликання Верховної Ради України, які проголосували у незабутньому серпні 1991 року за нашу незалежність. День 24 серпня став символічним Великоднем України.

Я щаслива, що мої шкільні роки та студентські роки, моє професійне зростання пройшло вже в незалежній Україні. Як і десяткам тисяч моїх ровесників-прикарпатців мені приємно, а заодно особливо відповідально сьогодні виступати із цієї трибуни перед депутатами обласної ради, яким виявили високу довіру прикарпатці. Сподіваюся на нашу спільну працю задля
соціально-економічного, духовного, культурного розвитку Івано-Франківщини. Для цього важливим є налагодження конструктивної співпраці органів державної влади та органів місцевого самоврядування задля динамічного розвитку Прикарпаття.

Декларуючи новий формат співпраці органів державної влади та органів місцевого самоврядування, хочу підкреслити готовність до діалогу, щоб допомогти територіальним громадам стати успішними та фінансово спроможними. Переконана, що живе спілкування із громадами дасть дієвий результат, сприятиме реалізації ними розвиткових проєктів, наповненню їх бюджетів, наданню якісних послуг жителям Прикарпаття. Додам, що вирішенню проблемних питань сприятиме й створення Офісу децентралізації при облдержадміністрації. Саме тут фахівці допомагатимуть методично й юридично нашим територіальним громадам. Хочу зазначити, що в рамках програми Президента України Володимира Зеленського “Велике будівництво” в поточному році на Прикарпатті реалізується 13 проєктів із будівництва, реконструкції та капітального ремонту об’єктів соціальної сфери, а саме: 4 школи, 2 дитячі дошкільні заклади, 4 спортивні споруди, 3 об’єкти у сфері культури. Фінансування будівництва здійснюється за рахунок коштів державного бюджету регіонального розвитку із залученням коштів місцевих бюджетів. Завдяки нашій співпраці ми маємо за честь у ці передсвяткові дні побувати на новосіллях. Зокрема у вівторок у с.Пнів Надвірнянського району ми урочисто відкрили амбулаторію загальної практики сімейної медицини, а у четвер мали змогу на Городенківщині відкрити і приймальне відділення центральної районної лікарні та амбулаторії загальної практики сімейної медицини.

Також, користуючись нагодою, хочу всіх вас запросити на велике свято, яке відбудеться 23 серпня, у понеділок, на батьківщині Степана Бандери – у с.Старий Угринів Калуського району. Тут урочисто відкриватимемо монументальний знак – флагштог висотою 50 м. У цей історичний день – День Державного прапора над історико-меморіальним музеєм імені Степана Бандери велично замайорить піднятий у небесну вись синьо-жовтий стяг.

У ці ювілейні дні свято новосіль відбудеться у кожному  районі, серед них і відкриття реконструйованого та оновленого Музею писанки у Коломиї, відкриття у с.Королівка Коломийського району модульного спортивного залу комунальної установи “Молодіжний центр”. В області завершується комплексна модернізація та осучаснення 9 приймальних відділень опорних лікарень. А недавно спільно з головою обласної ради Олександром Максимовичем Сичем на площі Соборності в Івано-Франківську ми вручили ключі від 26 нових автомобілів стаціонарного санітарного транспорту екстреної медичної допомоги вартістю понад 48 млн.грн., які закуплені коштами державного бюджету.

Одним із головних завдань влади є проведення вакцинації жителів області від
коронавірусної інфекції. Місяць назад у нас діяв лише один центр масової вакцинації, а сьогодні їх уже 11. У нас працює 121 пункт щеплення, при цьому, що ми щоденно вакцинуємо значну кількість прикарпатців, цю роботу треба пришвидшувати. Особливо це стосується вакцинації вчителів, вихователів дошкільних навчальних закладів, адже на порозі 1 вересня.

Звичайно, що в короткому виступі у цей урочистий день усіх проблем, які нам потрібно спільно реалізовувати, того, що вже зроблено, не перелічити.

Робота сьогоднішньої сесії обласної ради традиційно розпочалась із молитви та виконання Державного Гімну України. Молитва об’єднує не лише депутатів обласної ради, але й нас, всіх прикарпатців, всіх українців.

У рамках візиту на Коломийщину у другій половині липня Блаженніший Митрополит
Київський та всієї України Епіфаній освятив новозбудований храм святої рівноапостольної княгині Ольги у с.Мишин та розпис кафедрального собору Преображення Господнього у м.Коломиї. А 1 серпня в області відбулась Всеукраїнська Патріарша проща у Крилосі, яку очолив глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Патріарх Святослав. Спільна молитва за Україну об’єднала сотні священнослужителів та тисячі вірян з різних куточків нашої держави. А це все свідчення, що серця людей відкриті до добра і до любові.

Переконана, що наша спільна молитва об’єднає нас усіх, об’єднає українське суспільство.

Напередодні найголовнішого свята всіх українців я щиро дякую прикарпатцям за
натхненну, невтомну працю, активну громадянську позицію, особисту причетність кожного до творення Української держави. Вірю, що в Україні все буде добре, бо вона багата щирими, працьовитими, вдячними і безмежно талановитими людьми.

З нагоди 30-річчя відновлення Незалежності України бажаю всім краянам міцного здоров’я, щедрої долі та добра, а найголовніше – миру. Нехай радість і достаток, злагода і любов запанують у кожній родині.

Слава Україні! Героям слава!

Голоси із залу. Героям слава!

С.Онищук. Дякую.

(Оплески в залі).

О.Сич. Від імені депутатів Івано-Франківської обласної ради першого демократичного скликання і народних депутатів України, які проголошували Незалежність України, запрошую до слова пана Степана Васильовича Волковецького.

(Оплески в залі).

С.Волковецький. Слава Ісусу Христу!

О.Сич. Слава навіки Богу Святому!

С.Волковецький. Високопреосвященний владико, преосвященний владико, всечесні отці, пане голово обласної ради, пані голово державної адміністрації, шановна президіє, шановні депутати! Я хотів би, найперше, від імені… від імені тих, які проголошували незалежність
України у Верховній Раді, сердечно привітати всіх краян і присутніх тут, і відсутніх з
30-ю річницею Незалежності України.

Мені здається, що ті люди, які від Івано-Франківщини проголошували незалежність
України, вартують того, щоб їх назвати поіменно. Це Левко Лук’яненко і Маркіян Чучук, це Михайло Голубець і Дмитро Захарук, це Степан Пушик і Зіновій Дума, це Петро Осадчук і Любомир Пиріг, це Володимир Шлемко і Богдан Ребрик, це Євген Новицький, Степан Волковецький.

На жаль, п’ятеро з нас відійшли у вічність. Хай з Богом спочивають.

Що мені здається важливим у цій даті – 30 років Незалежності України? Я переконаний, що найважливіше є те, що вперше в українській історії майже за 7 століть, починаючи від Київської держави і Галицько-Волинського королівства, Українська незалежна держава існує 30 років. Мені здається, що це є знаменний факт, і це є предмет для нашої гордості, це визнання нашої національної гідності, і це визнання того, що ми є справді державним народом.

Думаю, що важливим є також розуміння того, що основні проблеми Українського народу впродовж нашої багатотисячної історії були пов’язані з нашою бездержавністю. Це були голодомори, це були депортації, це були геноциди, це були чорнобилі і багато іншого, і все це було пов’язано з тим, що ми не були державним народом. І думаю, що значення Української державності ще й до сьогодні багатьма людьми не усвідомлено. І мені видається безперечним фактом те, що Українську державу треба, очевидно, будувати на національній основі, на національній ідеї. Що значить для мене, у всякому разі, національна ідея?

Національна ідея – це означає пріоритет  українських національних цінностей, української традиції, української церкви і всього того, що робить нас українцями.

На превеликий жаль, сьогодні немає… цього ще немає, і протягом 30 років були різні зиґзаґи в цьому напрямі і певні успіхи, як от прийняття Закону “Про мови”, і певні невдачі, і ми бачимо проблеми, проблеми в тому, проблеми є в тих регіонах, де якраз не було української мови і української національної ідеї.

Для мене очевидно, що Росія, а її слід би назвати Московією, була і залишається історичним ворогом України. І дивує те, що дуже багато громадян України цього не бачать. Виникає питання: скільки ще треба жертв і яку ще треба територію, окрім Криму і частини Донбасу Україна має втратити, щоб було повне прозріння? І виникає ще й інше питання: а де ж наша історична наука, де підручники з історії України, яка “кричить голосом замордованих у сибірах-гулагах”, депортованих у депортаціях і чорнобилях, як і в старі козацькі часи, як 100 років назад, так і тепер?

І закінчуючи, я хотів би сказати, що тоді, у 1991 році, ми не вагались, ми знали, на що йшли, і нашим основним бажанням було використати той історичний шанс, який тоді Україна мала, і ми його використали.

Я хотів би побажати того духу і натхнення й тепер, побажати, найперше, молодим, які мають перейняти естафету від старшого покоління.

І останнє. За 30 років незалежності Івано-Франківська обласна рада напрацювала певну традицію. Маю на увазі політичну функцію обласної ради. Багато було звинувачень ще в той час, коли я очолював обласну раду, нарікань на те, що обласна рада заполітизована, приймає там різні звернення політичного характеру. Так, ми це робили, і деколи це було справді на грані порушення закону. Але я переконаний, що це треба було робити, і тепер треба робити, і я радий, що обласна рада теперішнього скликання приймає такі політичні заяви, тому що треба розуміти: як і тоді, 30 років тому, так і тепер інші обласні ради цього не можуть зробити, окрім наших галицьких областей. І тому треба виходити з інтересів загальнодержавних, а якщо ставити так питання, то тому політичну функцію обласної ради треба виконувати.

Ну, і хотілося би побажати тої віри, яка тоді була, і певною мірою ейфорії, ентузіазму, які тоді панували, 30 років тому. І хотілося би побажати, особливо молодому поколінню, щоб вони пронесли ту естафету, естафету державності, естафету боротьби, естафету неспокою, і досягли зміцнення Української держави, зміцнення Української держави.

Мені здається, що це є надзвичайно важливим, і я побажав би всім: і обласній раді, і радам нижчого рівня – тримати ту високу марку представників славного, патріотичного Прикарпаття.

Ще раз вітаю. А найперше хотів би привітати з 30-ю річницею Незалежності України представників РУХу, представників Товариства української мови, які тоді відіграли ключову роль, представників нашого духовенства, особливо Греко-Католицької Церкви, яка відіграла історичну роль в національному відродженні, представників інших політичних партій,
громадських організацій типу УГС. Вони внесли величезний вклад в національне пробудження не тільки Прикарпаття, але й всієї України.

Вірмо в майбутнє Української держави! Слава Україні!

Голоси із залу. Героям слава!

(Оплески в залі).

О.Сич. Дякуємо, Степане Васильовичу.

Шановні колеги! Дорогі краяни! На відзначення 30-ї річниці відновлення Незалежності України обласна рада виготовила ювілейну медаль, якою нагороджені депутати обласної ради першого та восьмого демократичних скликань, народні депутати України першого скликання, голови обласної ради попередніх скликань, Високопреосвященні та Преосвященні владики наших традиційних українських церков. Зважаючи на велику кількість нагороджених, медалі, шановні колеги, ви отримали під час реєстрації разом з подарунками. На екрані, зверніть увагу, це є макет тої медалі. Це, так скажемо, і до уваги мешканців краю, якими медалями відзначені ті депутати, які доклались до розбудови Української державності.

А зараз дозвольте мені разом зі Світланою Василівною вручити державні нагороди нашим краянам.

Запрошую першого заступника голови обласної ради Василя Івановича Гладія зачитати список нагороджених.

В.Гладій. Указом Президента України від 18 червня 2021 року за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної системи охорони здоров’я, надання кваліфікованої медичної допомоги, рятування життя людей в умовах поширення коронавірусної хвороби COVID-19 та високу професійну майстерність орденом “За заслуги” І ступеня нагороджено ректора Івано-Франківського національного медичного університету Рожка Миколу Михайловича.

(Оплески в залі).

Указом Президента України від 28 червня 2021 року за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю почесне звання “Заслужений діяч мистецтв України” присвоєно доцентові кафедри навчально-наукового інституту мистецтв державного вищого навчального закладу “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” Вакалюку Петру Васильовичу.

(Оплески в залі).

Почесне звання “Заслужений лікар України” присвоєно завідувачеві відділення комунального некомерційного підприємства “Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради” Пулику Ігорю Юрійовичу.

(Оплески в залі).

Почесне звання “Заслужений працівник освіти України” присвоєно професорові кафедри приватного закладу вищої освіти “Івано-Франківська академія Івана Золотоустого” Горбаню Річарду Анатолійовичу.

(Оплески в залі).

Почесне звання “Заслужений працівник освіти України” присвоєно директорові закладу дошкільної освіти (ясла-садок) “Зірочка” Долинської міської ради Гуменюк Галині Михайлівні.

(Оплески в залі).

Почесне звання “Заслужений працівник фізичної культури і спорту України” присвоєно членові технічного департаменту Івано-Франківської обласної асоціації футболу Кушлику Петру Івановичу.

(Оплески в залі).

Указом Президента України від 8 березня 2021 року за значний особистий внесок у
соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, зразкове виконання службового обов’язку та багаторічну сумлінну працю почесне звання “Заслужений вчитель України” присвоєно учительці Української гімназії № 1 Івано-Франківської міської ради Іваночко Росині Василівні.

(Оплески в залі).

Указом Президента України від 30 вересня 2020 року за значний особистий внесок у розвиток національної освіти, підготовку кваліфікованих фахівців, багаторічну плідну педагогічну діяльність та високий професіоналізм почесне звання “Заслужений працівник освіти України” присвоєно викладачеві Івано-Франківського коледжу фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України Вересу Михайлу Йосиповичу.

(Оплески в залі).

За заслуги перед Українським народом Грамотою Верховної Ради України нагороджено доцента кафедри Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, кандидата наук з державного управління Мазака Андрія Вальдемаровича.

(Оплески в залі).

Шановне товариство! Прошу ще раз аплодисментами привітати всіх нагороджених.

(Оплески в залі).

О.Сич. Шановні колеги! Шановні краяни! З нагоди 30-ї річниці відновлення Незалежності України також чимало прикарпатців відзначено подяками та грамотами голови обласної ради, які буде вручено під час урочистих заходів з нагоди відновлення Незалежності України в установах, організаціях, територіальних громадах області.

А зараз запрошую камерний хор “Воскресіння” (диригент, художній керівник – Володимир Рудницький)  до виконання духовного гімну України “Боже великий, єдиний…”.

(Звучить духовний гімн України “Боже великий, єдиний…”).

(Оплески в залі).

Шановні колеги! Шановні запрошені!

Після завершення урочистої сесії запрошую усіх до спільної світлини на площі Соборності біля адміністративної будівлі обласної ради. А потім фотографії ви зможете отримати у виконавчому апараті обласної ради.

А зараз урочисту восьму сесію обласної ради восьмого демократичного скликання оголошую закритою.

(Звучить Гімн України у виконанні камерного хору “Воскресіння”).

Голова обласної ради                                                                              Олександр Сич

 

Консультант                                                                                              Галина Кубік

Звернення громадян
Розпорядник інформації
Івано-Франківська обласна рада (вул. Грушевського, 21, м.Івано-Франківськ, 76004)
Кому
голові Івано-Франківської обласної ради О.Сичу

Загальний опис необхідної інформації
Вид, назва, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит

або

Прошу у встановлений Законом України "Про доступ до публічної
інформації" строк надати мені відповідь:




Дата