Історична довідка
У X столітті землі краю входили до Київської Русі. З 1084 року територія Передкарпаття відокремилася і була розділена нащадками Ярослава Мудрого на удільні князівства (Перемишльське, Звенигородське, Теребовлянське). У результаті їх об’єднання у 1141 році Володимиром Володаровичем (Володимирком) утворено Галицьке князівство з центром у Галичі.
У 1199 році на Галицький трон був запрошений Роман Мстиславович – князь Волинський.
Ця злука дала початок могутньому Галицько-Волинському князівству, що проіснувало до 1349 року, зазнаючи нападів угорців, орд Батия, поляків, а з 1387 року повністю перейшло під владу Польського Королівства.
В його межах спочатку зберігався політико-адміністративний поділ, що існував у Галицько-Волинському князівстві, а у XV ст. утворене Руське воєводство. Територія області увійшла до Галицької і, частково (Долинський і Калуський райони), до Львівської земель цього воєводства. Посилення національного і соціального гніту призвело у 1490 році до великого селянського повстання під проводом Мухи, у якому взяли участь більше 10 тисяч осіб.
У 1498 р. на Прикарпаття вперше напали кримські татари і турки. 7 травня 1662 р. отримує Магдебурзьке право місто Станіславів. У кінці ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст. територія області стає центром опришківського руху проти польського панування, де уславився Олекса Довбуш.
Під час першого поділу Польщі (1772 рік) землі українського Передкарпаття відійшли до Австрії і разом з польськими територіями штучно об’єднані в королівство Галіції і Володимирії з центром у Львові. Дванадцять округів склали так звану східну (українську) частину Галіції, або власне Галичину. Землі сучасної Івано-Франківської області увійшли до чотирьох з них – Бережанського, Стрийського, Коломийського (з 1811 року), а також Станіславського округів. У 1848 році, під час “весни народів” землі Станіславщини переживають хвилю масових селянських виступів проти австрійської влади.
1 листопада 1918 року на уламках Австро-Угорської імперії була утворена незалежна Українська держава з центром у Львові, яка отримала назву Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Після захоплення Львова поляками уряд молодої республіки переїхав спочатку до Тернополя, а в кінці грудня – до Станіслава, який на 5 місяців стає столицею ЗУНР. Саме тут було підписано Акт Злуки між ЗУНР і УНР , який був проголошений у Києві 22 січня 1919 року.
Період існування суверенної Української держави був коротким і змінився новою окупацією Східної Галичини польськими військами. З 1921 року місто Станіслав стає центром однойменного воєводства у складі Польщі. Воно охоплювало сучасну територію Івано-Франківщини, а також Жидачівський та Стрийський повіти (землі, що зараз входять до Львівської області).
У вересні 1939 року територія Західної України приєднана до УРСР і 4 грудня утворена Станіславська область в сучасних її межах. 9 листопада 1962 р. в дні святкування 300-ліття міста Станіслава обласний центр був перейменований на Івано-Франківськ, а область – на Івано-Франківську. У серпні 1995 року на одному з центральних майданів обласного центру встановлено пам’ятник на честь Івана Франка.
Івано-Франківщина – край з надзвичайно багатими культурними традиціями. Великий внесок у формування культурних цінностей краю внесли відомі особистості, які жили і творили тут: митрополит Андрей Шептицький, письменники та поети – Іван Франко, Адам Міцкевич, Іван Вагилевич, Марко Черемшина, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Тарас Мельничук, композитор Денис Січинський, політичний діяч Степан Бандера.
На території області під охорону держави взято понад три з половиною тисячі пам’яток історії та культури. Серед них такі відомі та цінні пам’ятки, як церква Пантелеймона під Галичем (XII ст.), церква Святого Духа в Рогатині (ХVІ ст.), Манявський Скит (ХVІІ ст.), Митрополичі палати у Крилосі (ХVІІІ-ХІХ ст.).
У Коломиї створений унікальний музей Писанки, де представлено мистецтво писанкарства – яскраве, глибинне та загадкове, що своїми коренями сягає дохристиянських часів.
В області проживають кілька етнографічних груп українців: бойки, гуцули, лемки, покутяни, опіляни. Кожній з них притаманні унікальні мовні та музичні особливості, обрядовість, одяг, архітектура тощо.
В області щорічно проходять міжнародні фольклорні фестивалі гуцулів, лемків, “Бойківська ватра”, “Різдво в Карпатах”, етнічної музики в Шешорах.
Івано-Франківщина – це місце проведення фестивалю хорової музики ім. Д.Січинського, конкурсу піаністів ім. Барвінського, фестивалів театрів ляльок та мистецьких пленерів.
З 1939 року в обласному центрі працюють стаціонарний український музично-драматичний театр ім. І.Франка та філармонія. Загалом в області – 25 музеїв, у тому числі краєзнавчий та художній.
У 1940 році відкрив свої двері перший вуз Прикарпаття – державний учительський інститут, а зараз Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника. У 1954 році в Івано-Франківську створюється медичний інститут, сьогодні – державний медичний університет. Івано-Франківський інститут нафти і газу, що утворений у 1966 році на базі філіалу Львівського політехнічного інституту – єдиний вуз в Україні, що готує інженерів для нафтової і газової промисловості. У 1994 році інститут отримує статус – Івано-Франківський технічний університет нафти і газу, а з 2001 статус національного.
В області створена широка мережа освітніх, культурно-просвітницьких та мистецьких закладів. Функціонують 10 вищих навчальних закладів III-IV та 30 – I-II рівнів акредитації, 20 професійно-технічних навчальних закладів, 714 шкіл, 21 школа-інтернат, 417 дошкільних закладів, 747 бібліотек, 718 закладів клубного типу.
Івано-Франківщина – відомий центр туризму та оздоровлення. На її території функціонують санаторно-курортні заклади, туристичні бази.
